Читати книгу - "ЗатятІ Супротивники, Роман Олійник (Argonayt)"

Микола та Василь затяті супротивники вже більше ніж чотири десятиліття. На щастя не в реальному житті, бо ж товаришують ледь не зі шкільної парти, а з часом навіть стали кумами. Чоловіки віддавна суперничають за шаховою дошкою. Захоплення цією шанованою грою їм обидвом батьки прищепили ще в дитинстві, і саме на юнацькому турнірі з шахів хлопці познайомилися, а невдовзі і заприятелювали.

В цій багаторічній дружбі у них траплялося всяке. Життя непроста й непередбачувана річ і нерідко обставини складалися так, що два товариші не мали змоги бачитися місяцями. Та як тільки випадала слушна нагода приятелі діставали шахові фігури й за обдумуванням хитромудрих комбінацій вмить забували про всі свої негаразди та клопоти. Вони наче відгороджувалися від суворої реальності і з головою занурювалися в світ де все залежало виключно від гостроти їхнього розуму.  

З плином часу таких інтелектуальних протиборств у чоловіків значно побільшало. Старість брала своє, фізичних сил ставало все менше й менше, організм потребував елементарного спочинку, а душа – звичайного умиротворення. Та й куди решті-решт тепер поспішати? Обидва були добропорядними сім’янинами, що давно вже зростили своїх дітей і могли дозволити собі просто посидіти десь в затінку, наглядаючи за маленькими онуками, що бавилися в пісочниці неподалік. Як тут не зустрітися з давнім супротивником й не зіграти з ним чергову партію.

Кожен з друзів ставився до гри в залежності від особливостей свого характеру. Флегматичному Миколі було байдуже чим закінчиться їхнє чергове протистояння. Він з однаковою розважливістю сприймав як свою перемогу, так і поразку. Для чоловіка був важливий сам процес, під час якого отримуєш неабияку насолоду вже від того, що можеш відволіктися від усього стороннього, і сповна віддаєшся прорахункам ситуації, що розгортається на шаховій дошці перед тобою.

Азартний Василь, навпаки, полюбляв славу й отримував задоволення тільки коли перемагав. В таких випадках він міг не лише відкрито похизуватися своєю майстерністю, називаючи себе неперевершеним гросмейстером, але й дозволяв собі брати на кпини розгромленого супротивника, коментуючи його невдалі ходи в’їдливою критикою. При поразках миттєво втрачав настрій, невдоволено супився і неодмінно вимагав реваншу. Мовляв від гри його щось відволікло, тому він зробив невдалий хід, а ось зараз… Микола на таку заяву друга зазвичай поблажливо посміхався й починав заново розкладати фігури.

В те, погоже весняне надвечір’я ніщо не провіщало чогось надзвичайного. Два приятелі, як було раніше обумовлено, зібралися на турнір відразу після полудня. Травневе сонечко припікало нещадно, тому для змагання вони вибрали найближчу кав’ярню. Чоловіків там добре знали і дозволяли займати один зі столиків хоч на весь день. Для закладу ці затяті шахісти давно вже стали своєрідною рекламною фішкою, адже про них колись навіть згадала місцева радіостанція.

На превеликий жаль день видався дуже невдалим для Василя. Чоловікові фатально не щастило від самого початку. Вже першу партію він програв потрапивши в хитромудру пастку приготовлену підступним приятелем для його королеви. Дальше-більше. В другій партії проґавив атаку супротивника, відчайдушно оборонявся, та врешті-решт був змушений здатися. Третя партія закінчилася переможним вигуком Миколи: «Шах і мат». В четвертій, з ненавистю розглядаючи невдалу позицію своїх фігур на дошці, замовив чарку коньяку.

– Може не треба, – спробував обережно відмовити його від цього кроку товариш. – Все таки у тебе підвищений тиск.

– Треба, – злісно відгиркнувся чоловік, – і нехай тебе не обходить мій тиск.

Звісно цю партію він теж програв, а перед тим як розпочати наступну – хильнув ще одну порцію спиртного. На цей час обличчя Василя побуряковіло, а очі засяяли нездоровим блиском. Та не випитий алкоголь був цьому причиною. Робочий день закінчився, клієнтів в кав’ярні суттєво побільшало і біля шахістів зібрався гурт відвідувачів, котрих зацікавив цей захопливий турнір. Більшість з них просто спостерігало за грою, та знайшлось кілька тих хто не стримався від коментарів. Особливо нахабним був один хлопчина, який відкрито глузував над кожним необачним ходом Василя. Саме ці насмішки найбільше дошкуляли пихатому «гросмейстеру».

Після п’ятого поспіль програшу невдаха зажадав реваншу, та Микола твердо відмовив товаришеві:

– Ні. На сьогодні вистачить. Мене дома дружина з вечерею чекає.

– А ти впевнений, що вона саме на тебе чекає? – захмелілим голосом запитав Василь, що вже мабуть видудлив пляшку коньяку самотужки.

– Що ти маєш на увазі? – здивувався Микола, допомагаючи товаришеві встати з-за столика.

– Ну, в юності вона не тільки на тебе чекала, – зловтішно захихотів чоловік. – Траплялися такі моменти, що і я до неї в гості навідувався. Особливо коли ти роз’їжджав по своїх довготривалих відрядженнях, а їй було так самотньо. Не міг же я відмовити в дружній підтримці дружині свого найкращого приятеля.

– Перестань плести ці дурні нісенітниці, – спробував зупинити товариша Микола, якому все менше й менше подобалася ця розмова.

– Чому нісенітниці? – не вгавав Василь ледь стоячи на ногах. – Я кажу щиру правду і зізнаюся тобі в своїх гріхах наче на сповіді перед священником. – Було у нас діло і не раз. Думаєш чого вона вибрала мене собі за кума? Правильно, хотіла щоб я став хрещеним батьком для свого сина. А ти пентюх і не зауважив як ми обидва схожі. Коли не віриш то розпитай дружину про це, або ще краще зроби експертизу ДНК, щоб самому переконатися в правдивості моїх слів.