Читати книгу - "Особлива зміна, Sou"

Любі читачі, хочу попередити вас, що ця історія не така проста, як здається на перший погляд. Деінде згадано справжні події абсурдного світу, в якому ви існуєте, а дещо місцями буде для вас знайомим або близьким. Звісно ж, не все зрозумієте одразу, але ж... Що маємо, то маємо. Загалом господарка цього всесвіту була звичайною людиною, не повірите. І як усі, має свій маленький світ, куди ми якраз прокладемо шлях у нашій подорожі. Назвемо це прикладом того, що ж може відбуватися в середині бідної душеньки перед вами. Проте, саме зараз у всій красі я покажу, який “дивовижний” хаос твориться в голові вашої знайомої, подруги, родички або ж чужої людини. 

А, так... Забувся представитися! Кличуть мене “Ліриком”, а для когось просто “Оповідач”. І це саме два моїх прізвиська, запам’ятайте, будь ласка. Але то не так важливо, бо я лише ваш вірний спостерігач-оберігач, а там десь і провідник. Добре-добре, настав час починати нашу маленьку пригоду. 

Спершу, рекомендую вам заплющити очі та уявити собі такий пейзаж: сидите на м’якій травичці, відпочиваєте після важкого дня. Перед вами гарний захід сонця, навколо квітнуть найрізноманітніші рослинки: від малесеньких ромашок та до дивовижних рожевих маків. Легенький вітерець несе за собою ніжний спів сопілки десь дуже-дуже далеко. Атмосфера примушує вас згадати той важливий день у житті, коли все ідеально, а на душі було спокійно як ніколи. Поруч голоси рідних людей... Ну гаразд, вистачить, а то заснете тут ще. Розплющуючи очі, помічаєте поперед себе високого чоловіка, який хихикає з вашого обуреного або здивованого виразу обличчя: 

- Так, правильно думаєте! Не жартую - це точно я. Можете навіть доторкнутися до мене. 

Ви відчуваєте обережний та теплий дотик до своєї руки. Я допомагаю вам підвестися.  

- О, і знову забувся, перепрошую. Вам же треба мою картинку, щоб краще розуміти, з ким матимете справу весь час, навіть, якщо в такій формі можу бути відсутнім. 

Ви спостерігаєте перед вами таку особу: як і раніше було сказано, високий, кругле яскраве обличчя, що має достатньо привабливі та миловидні риси, світле коротке волосся та, скільки б ви не намагалися роздивитися, незрозумілого кольору очі. 

- Таке буває, не хвилюйтеся. Назвемо це нюансами зовнішності, просто вони дуже темні, думаю, цього достатньо буде. 

А одяг у мене теж достатньо незвичний, щось поєднане із сучасністю та стариною: чорна сорочка, вишита золотими нитями, а візерунки становили різні хрести та зірочки на грудях. Чорні шаровари, що так само мали схожі малюнки, і довгий широкий пояс того ж кольору.  

- Щоб було зручніше, я буду казати про себе від третьої особи. 

Таємничий Лірик хихикає, а потім клацає пальцями - світ навколо раптово змінюється. Квітучий степ зникає, а на зміну йому з’являється темний ліс. Хоч у цьому місці панує темрява, усе одно відчувається дивний комфорт: поруч літають маленькі світлячки, а із землі проростали гарненькі рослини, що випромінювали яскраві промінчики світла. 

- Для вашого розуміння: це місце є щось типу внутрішнього всесвіту однієї жінки чи дівчини, дивлячись, коли ви читаєте. Усі ви маєте такі, хоч вони достатньо індивідуальні. У когось його потаємна духовність відкрита та яскрава для кожного, а в декого - таємнича та зачинена. 

Поки ви йшли разом із цим чоловіком, шлях освітлювали дивні закручені ліхтарі, що поступово починали світитися в залежності від вашого місцезнаходження. Зупиняючись біля одного з них, помічаєте незвичайне явище: при нахилі вашої голови, плафон дзеркально відтворював цю дію. Раптом вас тягне за руку Лірик та ніяково всміхається. 

- Краще не зациклюйтеся на місцевих диковинках, може пізніше. 

Відчуття незрозумілості досі вас не покидає, а голова переповнена питаннями: куди він мене веде? Чому просто не почне розповідати?  

- Просто хочу, щоб ви побачили все своїми очима. Хоч трішки важкувато, бо світла давно тут не відчували. 

Він задумливо дивився вдалину, поглинуту абсолютною темрявою. Невідомо, чи є там щось далі...Чи, може, це взагалі маленька кімнатка? Чоловік зупиняється, дістаючи з кишені незвичайного плетіння ланцюжок із темно-жовтого золота.  

- Пізніше розповім для чого він, а до того моменту - зберігайте його.

Навколишні пейзажі досить довго не змінювалися, а час наче стояв на місці, поки вони йшли. Ліхтарі поступово зникали, але з’являлися різного виду двері: старі, неначе із середньовіччя, десь більш осучаснені, звичайні дерев’яні, пластикові... І на всіх малися таблички з, напевно, іменами або псевдонімами “Голубка”, “Марс”, “Очі” і багато схожих... Дуже багато. Не буду описувати. 

- Ах, так... В якомусь розумінні - це люди, інші... У них є свої двері у світі нашої дівчинки. Господиня настільки щира, що створила для кожного з них кімнати. Моя теж тут є. А, до речі, ось і наша. 

Лірик зупиняється біля достатньо скромних дверцят, де написано “Пані Луна” та маленьке повідомлення “Зачинено на невідомий період”. Він із усмішкою повертається до вас та пропускає, відчиняючи вхід. 

- Після вас. 

Коли ви ступаєте вперед, то відчуваєте запаморочення в голові та тихе зітхання Лірика.