Читати книгу - "Сендвіч із шинкою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хлопці з Міранди виглядали аж занадто ввічливими. Вони були дуже тихі. Їхній пітчер був найбільшим серед них. Він вибив перших трьох наших беттерів, одних із кращих. Та в нас був Лоубол Джонсон. Лоубол зробив з ними те ж саме. Виглядало це так: обидві сторони просто вибивали одна одну й нічого більше. Потім прийшла наша черга відбивати. Біфкейк Капалетті буквально вистрілив. Господи, той постріл варто було чути! Здавлося, м’яч летить просто у вікно. Я ще ніколи не бачив подібного польоту м’яча! Він вдарився об флагшток і відскочив назад. Легка пробіжка. Капалетті оббігав бази, а наші хлопці виглядали просто чудово у своїх блакитних кепках з білою літерою «D».
Хлопці з Міранди просто посипалися після такого. Вони не знали як їм бути далі. Вони прийшли з багатого району й не знали, що значить відбиватися. Наш наступний гравець подвоїв результат. Як же ж ми горланили! Все було ясно. Вони нічого не могли вдіяти. Наступний хлопець потроїв. Вони змінили пітчера. За ним пішов ще один. Наступний беттер надолужив. До кінця іннінгу в нас було дев’ять пробіжок.
У Міранди не було жодних шансів надолужити 8 очок. Наші п’ятикласники вибігли на поле й викликали їх на бійку. Навіть один четвертокласник підбіг і кинувся битися з одним із них. Хлопці з Міранди забрали свою екіпіровку й пішли. Ми наздогнали їх на вулиці.
Ми не мали іншого вибору, тож кілька наших хлопців зав’язали бійку. Це була славна бійка. Їм обом розбили носи, проте вони добряче ухилялися, аж поки не підійшов один з учителів, що залишився подивитись гру й не припинив усього. Він навіть не підозрював наскільки близько був до небезпеки.
12
Однієї ночі батько взяв мене з собою на роботу. Більше не було возика й коня. Тепер у нього була вантажівка. Ми завантажили товар і виїхали на маршрут. Мені подобалося виходити з дому раннього ранку. Ще світив місяць і було видно зорі. Я дещо змерз, проте збудження перемагало. Я не міг зрозуміти, чому батько вирішив узяти мене з собою на роботу, після того, як ми перестали ладнати, адже він продовжував шмагати мене паском щотижня, іноді навіть двічі на тиждень.
На кожній зупинці він виходив і доставляв пляшку чи дві молока. Іноді в доставці був ще сир, маслянка чи масло, а іноді ще пляшка апельсинового соку. Більшість людей залишали в порожній пляшці записку, де викладали свої побажання.
Батько їхав маршрутом, зупиняючись і рушаючи, виконуючи доставки.
«Отож, малий, в якому напрямку ми зараз їдемо?»
«На північ.»
«Правильно. Ми їдемо на північ.»
Ми все їхали і їхали вулицями, щораз зупиняючись і знову рушаючи.
«Так, а тепер куди ми їдемо?»
«На захід.»
«Ні, ми їдемо на південь.»
Деякий час ми мовчали.
«А якби я висадив тебе з машини й лишив на узбіччі, що б ти зробив?»
«Не знаю.»
«Ну, подумай, як би ти вчинив?»
«Ну, гадаю, я б пішов назад і повипивав би все молоко й сік, що ти лишив на ганках.»
«А потім що?»
«А потім я б пошукав полісмена і розповів би йому все, що ти зі мною зробив.»
«Дійсно, га? А що б ти йому сказав?»
«Я б сказав йому, що ти заплутав мене, сказавши, що ‘схід’ то ‘південь’, бо хотів, аби я загубився.»
Починало світати. Скоро ми закінчили всі доставки і зупинилися біля кафе, щоб поснідати. Підійшла офіціантка. «Привіт, Генрі,» привіталася вона з батьком. «Привіт, Бетті.» «А що це за малий?» запитала Бетті. «Це Генрі молодший.» «Він як дві краплі води схожий на тебе.» «Та все ж, у нього нема моїх мізків.» «Сподіваюсь на це.»
Ми зробили замовлення. Нам принесли яєчню з беконом. Поки ми їли, батько сказав, «А зараз починається найважча частина.»
«Що ти маєш на увазі?»
«Мені треба зібрати гроші з боржників. Дехто не хоче платити.»
«Але ж вони зобов’язані платити.»
«Я кажу їм те ж саме.»
Ми закінчили снідати й поїхали далі. Батько вийшов з машини й постукав у двері. Я чув як він голосно сварився, «ЩО, ХАЙ ЙОМУ ГРЕЦЬ, ТИ ДУМАЄШ Я ЇСТИМУ? ВИСМОКТАВ МОЛОКО, ТЕПЕР ДАВАЙ ГРОШІ!»
Кожного разу він міняв стратегію. Іноді йому повертали гроші, а іноді ні.
Потім він підійшов до маленького будинку. Двері відчинилися, звідти вийшла жінка, одягнена у широке шовкове кімоно. Вона курила сигарету. «Послухай, люба, мені треба повернути гроші. А в тебе найбільший борг!»
Вона засміялася.
«Слухай, крихітко, віддай хоча б половину, щоб від мене відчепилися.»
Вона випустила кільце диму й розбила його пальцем.
«Послухай, ти мусиш заплатити,» сказав батько. «Це критична ситуація.»
«Заходь. Обговоримо це всередині,» відповіла жінка.
Батько зайшов, двері за ним зачинилися. Він довго не виходив звідти. Сонце вже піднялось високо. Коли батько вийшов надвір, в нього було розпатлане волосся а край сорочки стирчав із штанів. Він заліз назад у машину.
«Та тітонька віддала тобі гроші?» запитав я.
«Це була остання зупинка,» відказав батько. «Я більше не можу. Треба повернути машину в гараж і йти додому…»
Я бачив ту жінку ще раз. Одного разу я прийшов зі школи, а вона саме сиділа у нашій вітальні. Батько з матір’ю також були там і мама плакала. Побачивши мене, вона кинулася до мене й обійняла. Вона відвела мене до кімнати й посадила на ліжко. «Генрі, ти ж любиш свою маму?» Насправді я не любив її, та вона була така засмучена, що я відповів «Так». Вона повела мене назад до вітальні.
«Батько каже, що кохає цю жінку,» сказала вона мені.
«Я люблю вас обох! Забери дитину звідси!»
Я відчув, що батько дуже сильно засмучує маму.
«Я вб’ю тебе,» сказав я йому.
«Забери малого звідси!»
«Як ти можеш любити цю жінку?» запитва я у батька. «Поглянь лишень на її ніс. Та це ж справжнісінький хобот!»
«О Боже!» вигукнула жінка, «Я не зобов’язана
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сендвіч із шинкою», після закриття браузера.
