Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Під класом А проходили небезпечні людські технології. Джерела живлення, наприклад.

— Прошу сюди, пане… Ось, подивіться.

Холлі повела Корча з О’Гиром до самого посадкового майданчика шатла, над яким була споруджена плексигласова баня з написом про суворо обмежений доступ. Холлі протислася між матовими стулками дверей.

— Дуже серйозна справа.

Корч оглянув речові докази. Вантажний відсік шатла був напхом напханий коробками з батарейками типу ААА. Холлі взяла одну упаковку.

— Пальчикові батарейки, — мовила вона. — Звичайне джерело живлення у людей. Грубе, неефективне і вкрай небезпечне для довкілля. Тут дванадцять коробок. І хто знає, скільки вже розповзлося по тунелях.

Її слова, здається, не справили належного враження на командувача.

— Вибач, що не трушуся від страху. Ну, кілька гоблінів надумали побавитися в людські відеоігри. І що з того?

Тут О’Гир помітив гоблінський лазер — «свинорил».

— О ні! — простогнав він, беручи його до рук.

— Саме так і є, — погодилася з кентавром ельфиня.

Командувачеві зовсім не сподобалося, що двоє підлеглих отак раптом вилучили його з бесіди.

— О ні? А ти певен, що не перебільшуєш?

— Певен, шефе, — цього разу й справді похмуро відповів кентавр. — Усе це вкрай серйозно. Б’ва Кел використовує людські батарейки для живлення лазерів стародавньої системи «свинорил». Щоправда, однієї батарейки вистачає на шість пострілів. Та коли кожному гоблінові напхати кишені батарейками, пострілів буде дуже багато.

— Лазери «свинорили»? Але ж їх заборонено законом багато десятиріч тому. Хіба їх усі не пустили на переплавку?

— Можна так вважати, — кивнув головою О’Гир. — Мій відділ якраз здійснював нагляд за переплавкою, хоча ми не вважали це за першочергове завдання. Адже первісно ці лазери живилися від сонячних батарей, термін служби яких не сягав і десяти років. Але, очевидно, хтось зумів викрасти декілька лазерів зі складу ще до того, як ми всю ту зброю переплавили.

— Декілька? Викрадено їх, либонь, таки чималенько, коли судити з кількості цих батарейок. Цього ще мені тільки бракувало — гоблінів зі «свинорилами»!

Від звичайних бластерів «свинорили» відрізнялися тим, що були обладнані спеціальними сповільнювачами, які знижували швидкість променя, внаслідок чого значно зростала убивча сила. Первісно їх розроблено для гірничих робіт, але потім ця технологія потрапила до рук одного жадібного зброяра, котрий і налагодив масове їх виробництво.

Використання «свинорилів» хутенько заборонили — з тієї очевидної причини, що призначалися вони для вбивства, а не для виведення супротивника з лав. Час від часу ці лазери «спливали» в руках гангстерів, але теперішня ситуація була принципово інакша. Це вам не пару пугачів «загнати» на чорному ринку. Скидалося на те, що хтось задумав здійснити якусь грандіозну акцію.

— Знаєте, що у всьому цьому найдужче непокоїть мене? — запитав О’Гир.

— Ні, — відказав Корч оманливо незворушним голосом. — Розкажи ж мені, що тебе так непокоїть.

О’Гир повернув гвинтівку другим боком.

— Непокоїть спосіб, у який цю зброю перероблено, щоб пристосувати до неї людську батарейку. Дуже хитрий спосіб. Жоден гоблін не зміг би додуматися до цього без сторонньої допомоги.

— Але навіщо переробляти ці «свинорили»? — не розумів командувач. — Чом не використати старі сонячні батареї?

— Ті сонячні батареї — нині велика рідкість. Вони цінуються на вагу золота. Торгівці антикваріатом використовують їх як джерела живлення для всяких старовинних іграшок. До того ж неможливо побудувати фабрику з виробництва сонячних батарей так, щоб мої датчики відразу не вловили настільки сильне випромінювання. Куди простіше красти в людей їхні батарейки.

Корч розкурив одну зі своїх фірмових грибних сигар.

— Скажіть мені, що це вже всі сюрпризи. Заспокойте вашого дорогого шефа.

Холлі зиркнула в бік тилової частини ангару. Корч перехопив її погляд і, обминувши коробки з батарейками, швидко підійшов до саморобного шатла. Не побоявся навіть туди залізти.

— А це що в чорта таке, О’Гире?

Кентавр провів рукою по фюзеляжу.

— Дивовижа! Неймовірно! Вони склепали шатла буквально з металобрухту. Побий мене грім, якщо ця штукенція злетить у повітря!

Командувач мало не перекусив свою сигару надвоє.

— Коли ти, О’Гире, закінчиш співати хвалу гоблінам, можливо, поясниш мені, як цей «металобрухт» потрапив у лапи Б’ва Кел? Я гадав, що вся застаріла шатлова технологія іде на переплавку.

— І я так само гадав. Я особисто списував декотрі з цих приладів. Ось цей прискорювач правого борту раніше використовувався в шахті Е1, поки капітан Куць не вивела його з ладу. Добре пам’ятаю, як підписував наказ про знищення цього прискорювача.

Корч метнув у Холлі такий погляд, що, либонь, спопелив би ельфиню-капітана, якби протривав довше секунди.

— Отже, що ми маємо? Виявляється, не лише «свинорили» уникли плавильної печі, а й деякі застарілі технології. Я хочу знати, як опинився отут цей шатл. Хай його розберуть на шматочки. Хай кожен провід обстежать лазерами і знайдуть відбитки пальців, визначать ДНК злочинців. Усі серійні номери завантаж, О’Гире, в головний комп’ютер. Може, й випливе вся злочинна схема.

— Добра думка, — махнув гривою О’Гир. — Я доручу комусь цим зайнятися.

— Ні, О’Гире! Займися цим особисто. Наразі це першочергове завдання. Тож відпочинь кілька днів від своїх шпигунських фантазій і знайди мені того продажного ельфа, котрий збуває гоблінам оцей металобрухт.

— Але ж, Джуліусе, — запротестував О’Гир, — це ж свинська робота: ритися рилом у «свинорилах», у всьому цьому старому брухті!

Корч підступив до кентавра впритул.

— По-перше, я тобі не Джуліус. А по-друге, як на мене, то це робітка якраз для одного віслюка!

О’Гир не міг не помітити, як люто запульсувала на командувачевій скроні вена, що свідчило про страшний гнів начальства.