Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

наче подаленів, перетворився на тихе дзижчання. Отже, Б’ва Кел торгує з багноїдами. Люди й гобліни об’єднали зусилля, щоб знову пустити в дію заборонені види озброєння. Зброя вже тут, уже діє, отже… як довго треба чекати, поки вторгнуться багноїди?

Допомога прибула майже вмить. За якихось тридцять хвилин довкола шахти Е37 уже моргало стільки галогенних ліхтариків, що термінал почав нагадувати прем’єру фільму «Світ Голема».

О’Гир, ставши навколішки, обстежував зомлілого гобліна, що все ще валявся біля підніжжя ескалатора. Тільки завдяки зусиллям кентавра люди й досі ще не відкрили підземного пристановища Чарівного Народу. Саме цей геній науки й технології потужно штовхав уперед розвиток підземної цивілізації, здійснивши всі основні наукові відкриття — від передбачень викидів магми до технології стирання пам’яті. Біда тільки, що з кожним відкриттям він відчував усе менше шанобливості до начальства й дедалі дужче нахабнів. Але ходили чутки й про його слабинку — до одного офіцера жіночої статі зі спецкорпусу. Коли точніше, то до єдиного офіцера жіночої статі, котрий там служив.

— Добра робота, Холлі, — похвалив кентавр, мацаючи гоблінів захисний костюм. — Невже оцей люля-кебаб стріляв по тобі?

— Ага, О’Гире, хочеш відвернути увагу від того факту, що Б’ва Кел таки перехитрувала твої прославлені датчики?

О’Гир приміряв гоблінського шолома.

— Тільки не Б’ва Кел. Цього ніяк не може бути. Надто вже вони тупоголові. Занадто мало звивин у гоблінських мізках. Ні, цю продукцію виготовляють люди.

— І як же ти це визначив? — пирхнула Холлі. — Там шви якісь особливі, чи що?

— Та ні, — відказав О’Гир, кидаючи ельфині шолома.

«Виготовлено в Німеччині», — прочитала Холлі.

— Гадаю, це пожежний костюм, — розвивав думку кентавр. — Цей матеріал не дає теплу проникати всередину, але й не випускає його назовні. Становище вкрай серйозне, Холлі. Бо йдеться вже не про пару сорочок від модного кутюр’є чи про коробку шоколадних плиток. Хтось із людей, злигавшись із тріадою Б’ва Кел, затіяв архісерйозну контрабанду.

О’Гир відступив убік, аби технічний відділ міг узяти полоненого в свої руки. Техніки мали вставити непритомному гоблінові такий підшкірний прилад, який містить мікрокапсули заспокійливого й крихітний детонатор. Відтепер злочинця контролюватиме комп’ютер — «вимикатиме» підопічного щоразу, як поліція переконається, що він знову вдається до протизаконних дій.

— І ти, либонь, уже й здогадуєшся, хто за цим стоїть? — запитала Холлі.

О’Гир закотив очі.

— Ану, дай подумати… Та хто ж іще, як не заклятий ворог капітана Куць — панич Артеміс Фаул?

— Ну, а крім Фаула, хто ще міг би бути?

— Тут широкий вибір… Із ким тільки Чарівний Народ не контактував протягом останніх років — із тисячами багноїдів!

— Та невже? — в’їдливо перепитала Холлі. — А скільки з них уникли процедури стирання пам’яті?

Кентавр удав, нібито вельми глибоко над цим задумався, поправляючи на голові свою шапочку з фольги. Вона, ця шапочка, захищала його думки від будь-якого зондування ворожими розвідувальними службами.

— Троє, — промимрив він нарешті.

— Скільки?

— Троє. Ти задоволена?

— Авжеж, саме так: сам Фаул і його ручні горили. Я певна, за цим стоїть Артеміс. Затям мої слова!

— Просто тобі хочеться, щоб так було, чи не правда? Щоб отримати нарешті шанс поквитатися з ним. Але ж ти добре пам’ятаєш, що сталося, коли Корпус був надумався виступити проти Артеміса Фаула?

— Та пам’ятаю. Але таке більше не повториться.

О’Гир осміхнувся.

— Посмію нагадати тобі, що йому вже виповнилося тринадцять.

Холліна рука сама собою опустилася на електрошокового кийка.

— А мені начхати, скільки йому вже років. Один розряд оцієї штуки — й він засне, мов немовля.

О’Гир кивнув головою в напрямку входу до термінала:

— Я б на твоєму місці поберіг заряди — вони тобі ще можуть знадобитися.

Холлі обернулася. По оточеній поліціянтами зоні метався командувач Джуліус Корч. Що більше він бачив, то дужче буряковіло його обличчя — недарма ж його й прозивали, поза очі, Буряком.

— Командувачу, — заговорила до нього Холлі, — вам би глянути ось на це…

Але лютий Корчів погляд змусив її замовкнути.

— Ти чим думала взагалі?

— Прошу, пане?

— Ти мені зубів не забалакуй. Я весь цей час був в опцентрі й усе бачив завдяки відеокамері твого шолома.

— О!

— Самим «о» тут не відбрикаєшся, капітане. — Корчева коротко підстрижена чуприна аж бриніла від злості. — В чому полягало ваше завдання? Вести спостереження! Кілька резервних команд сиділи на своїх натренованих сідницях і тільки чекали на ваш виклик. Але ж ні, капітан Куць вирішує взяти всю тріаду Б’ва Кел на себе!

— Мого бійця збили, пане. Я не мала вибору.

— До речі, а що там робив Пустомол?

Уперше за всю розмову Холлі опустила очі.

— Я послала його облетіти територію на предмет виявлення джерел тепла. Згідно з інструкціями.

Корч кивнув головою:

— Я вже говорив про нього з медиками-чудодіями. Пустомол буде живий-здоровий, щоправда, більше не літатиме. До того ж вам обом, звісно, доведеться з’явитися на засідання трибуналу.

— Слухаюсь, пане. Все зрозуміла.

— Я певен, то буде проста формальність, але ж ти знаєш Раду.

Холлі чудово знала Раду. Два розслідування на неї одну — таким «досягненням» не міг похвалитися жоден офіцер за всю історію Легіону.

— Ну то що ж тут такого, як мені наговорили, з класу А?

Уся контрабанда була класифікована.