Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

— Добре. Я згоден. Летимо до Чарівного лісу! А дорогу знаєте?

— Знаємо! Треба повздовж річки летіти на схід.

Залізли Зява з мурахою на Орла і той полетів. Піднявся під хмари, високо-високо.

— Яка краса! — захоплено шепотів мураха, споглядаючи донизу.

— Яка ж все таки Україна красива. І річки, і озера, і ліса — все є. — Зява навіть мріяти не міг, що це побачить. Та ще й з Орла!

Орел — то могутній птах. Ще вечір не настав, як вже на обрії з'явилися краєвиди рідного Чарівного лісу. А ось і головна лісова галявина. Тут завжди багато птахів. Хто просто побазікати приходить, хто у справах.

— Ось ми і прилетіли, пане Орел! Шукайте собі місце для посадки. — скомандував мураха.

Орел облетів галявинку і посеред неї приземлився. Прямісінько у центрі. Сів на пеньочку, крила склав і споглядає на всіх гордо.

Побачили лісові птахи Орла, перелякалися, поворушитися бояться. А серед них і горобець, який закладався.

— Почекайте, Ваша Високосте, зараз ми все організуємо. — Вусик чинно з Орла зліз і до горобця рушив. Підійшов до нього і каже:

— Ти пам'ятаєш, як закладався зі мною на хробакову мрію?

— Пам'ятаю.

— Ось хробак Зява, мій друг. А ось Орел з Краю світу, наш друг. Бачиш?

— Бачу.

— То лети і неси мої зернята. Але дивись, найкращі неси. Через годину — першу половину, а як сонце сяде — другу! А не принесеш — Орлу розкажу. Він брехунів не любить!

— Добре-добре! Я зрозумів. — горобець полетів по зернятка.

Зібрав горобець усіх своїх братчиків, розказав, як він з мурахою заклався і програв. Не забув і про Орла розказати. Зрозуміли ті, що треба родичу допомогти, а то лихо буде. Розлетілися у різні боки і кожен із зернятком повернувся. Наскладали біля Орла велику торбинку, а в ній 183 зернини.

Узяв Орел цю торбинку, погостював трішки, подякував Вусику та Зяві і полетів додому, на край світу.

Ще сонце не сіло, як горобці мурасі другу частину принесли. Покликав він своїх друзів з мурашника і всі ті зерна додому, тобто в мурашник, дружно позаносили.

З того часу горобець ніколи не закладався. Мураха став байкарем і всім у лісі розповідає про те, як вони з хробачком Зявою на край світу ходили. Ніхто вже й не знає, де правда в нього, а де вигадка. Одне слово — байкар.

Зява став дорослим, одружився, знайшов власну купу і став щасливим. Тепер не лише він, але й усі його дев'ятеро діток та дружина щовечора проводжають сонечко. І коли воно сідає, Зява уявляє, що він на краю світу. Його заповітна мрія здійснилася, а вигляд чарівного краю навіки закарбувався у пам'яті.

Тепер завжди, коли хтось у лісі ненароком скаже, що це неможливо, йому нагадують про хробачка Зяву. Мрійте! Мрії збуваються!

ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК МУХА ХАХА БДЖОЛОЮ СТАЛА
1. Муха і бджілка

Одного літнього сонячного дня зустрілися на лісовій галявині муха і бджола. Муха була весела і безтурботна, за що прозвали її Хахою. Літала собі де хотіла, їла, що траплялося, нічим не переймалася, і ні за що не думала.

Зате бджола, а звали її всі у вулику Волошкою, була роботяща. Кожного дня рано в ранці вона разом із сестрами вилітала на лісові луки і збирала нектар.

— Гей, подруго! Сядь тут коло мене, перепочинь! — гукнула муха заморену бджілку.

Та сіла, втерла лоба.

— Не розумію я вас, бджіл. Цілими днями ганяєте туди-сюди, світа божого не бачите. Сіла б собі, наїлася того нектару вдосталь, лягла б поспала, пішли б погуляли десь удвох. А то літаєш туди-сюди цілісінький день. А сенс?

— Тобі цього не зрозуміти. Ми працюємо, мед собі на зиму збираємо. Не назбираємо — загинемо. Наша королева каже, що бджола народжується для того, що б мед збирати.

— Вона вас усіх дурить, Волошко! Ви не на себе, а на ведмедика Бома працюєте. От побачиш, прийде і весь мед забере. А вам самі краплі лишаться! Я навіть думаю, що ваша королева із ведмедем заодно!

— Як ти таке казати смієш! Це неправда! — Волошка обурилася і полетіла геть.

У вулику все було, як завжди. Вартові бджоли пильно стежили, що б до вулика не пролізли чужинці, допомагали робочим бджілкам розвантажувати торби з нектаром. Волошка віддала весь нектар і поповзла до своєї комірки.

Настала ніч. Поснули всі бджілки. Тільки Волошці не спалося. Слова Хахи не виходили їй з голови. Ніколи раніше вона навіть не думала, для чого це все. Чому вона мусить щодня збирати нектар для вулика, чому мусить працювати? Чому вона не може пожити у своє задоволення, як Хаха?

Все! Не буду я більше так жити! Не хочу! — вирішила Волошка.

На ранішнє шикування вона не пішла. Спала, аж поки вартовий не прийшов по неї.

— Чого це ти спиш, Волошко? Вже сонце зійшло, на поле час летіти! Всі он вже порозліталися. З тобою все гаразд? Не хвора?

— Я нікуди не піду! Буду у вулику.

— Що? Як це не полетиш? Полетиш! Ти ж бджола! — вартовий розвів від здивування лапки.

— Не хочу бути бджолою! Набридло мені таке життя! Не буду я нектар збирати. Все, я йду геть! — бджілка змахнула крильцями і вилетіла з вулика.

2. Волошка спасає Хаху

Неподалік від вулика на гілочці ховалася від спеки муха Хаха. А тут і Волошка підлетіла.

— Все! Я тепер вільна. Що хочу, те й робитиму.

— От і правильно! Давно пора. — Хаха поплескала Волошку по спині. — Воля — це найголовніше. Без волі немає життя!

Спека трішки спала.