Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

кров воронову". І, здійснивши молебний спів, осінив хрестом святим стражденного, кажучи: "Силою Чесного і Животворного Хреста обернися до переду". І зразу обернулася голова до переду і влаштувалася за природою своєю.

Инший один юнак яструба пустив на ворона і тим убив його. Але зразу позбувся своєї втіхи, бо і ворон, і яструб разом впали мертві. Одного разу злодії, які прийшли вночі до обителі його, трьох волів робочих монастирських взяли і хотіли піти собі — цілу ніч, наче сліпі, навколо обителі, заблудивши, ходили. І коли засяяв ранок, хотіли, покинувши волів, втікати, але, Божою невидимою силою зв'язані, були затримані при волах, не могли ніяк від них відлучитися і втекти, допоки робітники монастирські, шукаючи волів, не знайшли з волами злодіїв і, взявши їх, не привели до преподобного. Він же настановив їх словами не чинити такого, нагодувати їх звелів і відпустив з миром. Два брати вирішили з обителі його піти таємно і, зібравши свої речі, вже хотіли вирушити в дорогу. Бог же те виявив преподобному так: після ранкового співу схилився перепочити трохи святий — побачив уві сні мурина якогось, вельми очорненого, який виймав з печі келії його поліна палаючі і кидав на келії тих ченців, що втікати хотіли. Отець же грізно сварив на нього, забороняючи, аби не спалив споруди. А мурин відповідав, що таке робить, аби запалити. Збудився ж преподобний зо сну і збагнув, що означало видіння, послав зразу по ченців тих і, прикликавши, розповів їм бачене. Вони ж, чувши те, налякалися, разом і розчулилися, і показали отцеві зібрані речі свої, визнавши гріх свій, що втікати приготувалися, і прощення просили. Инший один брат буркотливий нарікав на все, що відбувалося в обителі, і завжди на отця буркотів. Він у сонному видінні побачив себе посеред церкви з тими, що співали, і раптом прийшов отець, гнівним оком на нього поглянув і сказав: "Оцей хульник, візьміть його з церкви". І зразу двоє муринів, чорних дуже, схопили його і тягнули геть, б'ючи сильно. Збудився ж чернець той, сповнився страху великого і з великими сльозами прибіг до преподобного отця, випросив прощення…

Був в обителі преподобного старець богонатхненний на ім'я Константин. Він, хворіючи, наблизився до кончини. Якось, коли спочивав преподобний Пафнутій після ранкового славослів'я, учень його, чернець Иосиф, пішов до келії отчої; коли ж зближався до дверей і хотів помолитися, раптом преподобний відчинив віконце келії, побачив Йосифа, що підходив, і сказав: "Хтось помолився і сказав мені: "Константин-старець до Господа відійшов". Я ж збудився, відчинив вікно і нікого не побачив, лише тебе бачу, що йдеш". Иосиф же сказав: "Я в цей час від Константина вийшов, і ще живий він". Отець же звелів йому знову повернутися в келію старцеву. І коли чернець прийшов, побачив, що той у Господі помер. Инший старець, богонатхненний і сповнений днів, був в обителі, наслідуючи життя наставника свого, преподобного отця Пафнутія, ім'я ж старця Євтимій. Той мав від Бога такий дар сліз, що не лише в келії, але й у церкві на всілякому правилі завжди випускав сльози. Був же в ньому і дар ясновидства. Про це стало відомо так. Два брати мали любов між собою не за Богом, але з ворожої зваби, через те преподобний отець Пафнутій непокоївся дуже. Вони через те вирішили вийти потай з обителі. У час Божественної Літургії вищезгаданий старець Євтимій зі звичним йому розчуленням і сльозами стоячи в церкві, поглянувши на отця і на тих, що співали з ним (були ж у лику співаючих й ті два брати), побачив, як за тими двома братами з'явився якийсь мурин, що мав на голові шолом гострий вельми. Він тримав у руках гак залізний, почав ним тягнути до себе вищеназваних тих двох монахів, їх беручи за одяг, і за крилос витягнув, хотів схопити їх руками, але зразу залізне те знаряддя стало безпорадне, наче неміцне, і відскакувало. Коли-бо ті з помислом, який ворог їм посіяв, щоб не коритися отцеві і з обителі піти, погоджувалися, — легко притягав їх до себе ворог; коли ж противилися помислу й відкидали, — тоді зброя ворожа була безсила й відскакувала від них. Дивився ж на те Євтимій неухильно, бачачи душевними ясновидними очима. Коли ж почали читати святе Євангеліє — зникнув мурин, після Євангелія ж знову з'явився і робив те ж саме. Також і під час херувимської пісні зник, а після принесення Святих Дарів з'явився знову. Але коли надійшло освячення Святих Дарів і прекрасна Пресвятій Богородиці пісня — зник мурин, як дим, і більше не з'являвся. Старець же Євтимій, дивлячись на це, затремтів, і так перебув цілу Святу літургію. Після закінчення ж Святої літургії прийшов до преподобного і розповів йому бачене. Той же прикликав тих ченців, наказав їм не приймати помислів, які ворог їм сіє, і не таїти, але визнанням вирвати їх із серця. Ті ж, настановою і вмовляннями отчими виправившись, помудріли.

Говорив преподобний отець Пафнутій учням своїм, що можна пізнати з очей, якщо якийсь брат якимось помислом всередині одержимий — добрим чи злим. Такому його слову дивувалися учні як речі непростій, але що таке ясновидство в ньому самому було, пізніше точно пізнали. Один-бо новоначальний чернець, який жив з преподобним і ще зухвалости мирської в погляді очей не здолав, вийшов через якусь потребу за обитель. Побачивши світських чоловіків і жінок, що йшли, кинув на них поглядом, звабився очима і сприйняв пристрасно вигляд жіночих облич, і полонився помислом, і затримався в ньому. Потім повернувся в келію отця і застав старця за читанням. Піднявши ж очі свої, отець глянув на нього і зразу пізнав, що він збентежений нечистими помислами, і, відвернувши лице своє від нього, сказав: "Оце — чоловік! Не так, як раніше". Брат же злякався дуже і розповів про те Йосифові, який мешкав з ним. Той же звелів йому, щоб сказав усе отцеві й попросив прощення. І коли визнав брат перед отцем прогрішення своє, наставлений був словами отчими і прощення сподобився. Коли знов сидів преподобний Пафнутій і читав Божественне Писання, один чоловік, прийшовши, помолився і через віконце поглянув на святого, спитав його про учня його Йосифа, був-бо йому співгромадянином. Старець же, бачивши чоловіка, якого ніколи не знав, сказав до Йосифа: "Іди, бо муж, злий на вигляд, питає за тобою". Коли вийшов Йосиф і знайомого чоловіка побачив, спитав його, чому прийшов. Той же сказав: "Хочу бути монахом". І сповістив