Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

дарував прозріння. І пішов Єрмолай до пана свого, нічого злого не зробивши преподобному Пафнутієві.

Тим часом прийшов, з допусту Божого, на Руську землю несподівано нечестивий цар Момотяк з багатьма агарянами. Великий же князь Василій Васильович, а з ним й инші князі руські, не зібравши всього війська свого, скоро з малою дружиною зустріли безбожних агарян біля Суздаля. І була битва, через гріхи наші здолали агаряни князів руських, і багатьох живих у полон взяли, серед них же був і князь Василій Ярославович, володар града Боровського, який ворогував на блаженного Пафнутія. Той у полоні згадав гріх свій, що неповинно на преподобного отця зло тримав, і каявся у грісі своїм, і молився до Бога, щоб від біди, яка налягла, звільнив його молитвами Пафнутія преподобного. Поклав же обітницю, що коли звільнить його Господь від рук агарянських, зразу припинить ворогування і примириться з преподобним. І коли таку обітницю зробив, допоміг йому Бог скоро врятуватися від варварів, була ж бо за нього належна до Бога молитва від незлопам'ятного отця. Без ушкоджень той князь, молитвами святого, утік з полону й до себе повернувся, зразу пішов в обитель до преподобного й отримав від нього прощення і благословення. Відтоді мав велику віру і любов до отця блаженного. Той же не лише в образах був незлостивий, але і в инших бідах, що траплялися, і в скруті монастирській терпеливий, на Бога ж без сумніву з вірою уповав. Якось, коли наблизився пресвітлий празник триденного Воскресення Христового, трапилося, що забракло риби в обителі настільки, що навіть від малих останніх рибин нічого не залишилося, щоб ними втішити в празник братів після постницьких трудів. Коли служебники й инші брати через те сумні були, він сказав до них: "Не сумуйте, брати, через те: всемилостивий Владика, який створив нас і просвітив весь світ своїм Воскресенням, нас, рабів своїх, утішить у скорботах наших і подасть щедро добро тим, що бояться Його". У святу велику суботу, у навечер'я світлоносної ночі, пономар церковний вийшов на менший потік, щоб зачерпнути води для Божественної служби, і побачив незліченну кількість риби, яка в тих краях сижиками називалася (невеликі, але більші від оселедців). Розлилися ж тоді води. Така кількість рибин зібралася, наче їх якийсь приставник змусив, — трохи менше від стародавніх перепілок", але достатньо для потреби, бо послано її тим, хто не нарікав, але в добрій надії чекав і вдячно прийняв. А після того, як же і перед тим, ніколи ж там такої кількости риби роду того не було аж до цього дня. Пономар же швидко пішов, розповів отцеві. А преподобний, це чуючи, прославив Бога і звелів ловцям вкинути сіті, і так багато витягнули риби тої, що на цілий Світлий тиждень досить було всім на обід і вечерю.

Віддавався преподобний отець Пафнутій ще більшим подвигам і трудам, і слава про нього всюди розходилася, розширювалася й обитель його день за днем: примножувалося число учнів його, серед них же був і блаженний Иосиф, руками святого в чернечий чин одягнений, який після того створив обитель на Волоці Аамському, і дивний старець Інокентій, і Ісаї блаженного родич, і Вассіян, автор житія цього, який пізніше архиєпископом був Ростова, й инших добродійних мужів немало. Доклав-бо преподобний до братії старання, підняв церкву кам'яну, сам трудився в час роботи, носячи камінь, і воду, і все, до такого будівництва потрібне. Коли ж закінчили церкву, прикрасили її іконописом. Але і сам — церква одушевлена — беріг у собі непорочний образ Божий: прикрашений був від Бога чудесною благодаттю, про неї ж коротко розповімо.

Був серед іконописців дуже добрий художник на ім'я Діонисій, мирянин, він захворів дуже на ноги й не міг іконописом прикрашати церкву, хворобою одержимий. Старець же сказав йому: "Діонисію, нехай Бог благословить тебе, почни добре діло, Господь же і Пречиста Мати Божа подадуть здоров'я ногам твоїм". Той же, повіривши словам блаженного, почав радісно своє діло — і зразу зцілився, і здоровий став ногами. Дав же старець заповідь Діонисію й иншим з ним іконописцям-мирянам, аби не їли в обителі його мирських страв, тобто м'яса, ані не приносили їх в обитель, але щоб до найближчого села йшли і там їли. Якось же, ївши в селі свою страву, забули заповідь преподобного і взяли одну ягнячу печену ногу, приготовану з яйцями, в монастир, собі на вечерю принесли і, сівши, вечеряти почали. Коли ж першим вкусив Діонисій, виявив, що там, де яйця були, все червами наповнене. На самого ж зразу напала недуга, що сверблячкою називається, — і в одну мить тіло його суцільним струпом зробилося, і не міг порухатися. Тому швидко послав до преподобного, плачучи над прогрішенням своїм і прощення просячи. Преподобний же, настановивши його словами більше так не робити, повів його до церкви і співав за нього молебень соборно, освятив воду і звелів хворому обмочити себе свяченою водою по всьому тілі. Хворий так зробив, потім заснув трохи — і, коли зі сну збудився, побачив, що всім тілом здоровий, наче ніколи не страждав, струпи його, як луска, повідпадали. І прославив Бога. Місце ж, де обитель преподобного будували, гущею лісу оточене було, добре було для перебування птахів, і гніздилося там багато воронів чорних. На них же дивлячись, преподобний утішався і поклав заповідь, аби ніхто птахів тих чи пташенят руками не брав або чимось иншим не ловив і не винищував. Якось син воєводи градського, проїжджаючи через ту пустинь поблизу обителі, бачив зграю воронів, натягнув лук свій й убив одну з тих птиць. Радий же був вельми, що щасливо випустив стрілу, оглянувся на тих, що йшли за ним, хвалячись, — і зразу стала голова його так, як же її обернув, і стояла утверджена криво набік, наче назад дивлячись, і не міг зовсім повернути її на прямий погляд. Він же про свою радість від того, що в птаху влучив, забувши, сумом і жахом великим охоплений був і, зрозумівши несподіваної тої біди причину, побіг скоро до преподобного Пафнутія і, впавши, прощення просив і благав, щоб помолився за нього до Бога, аби знову влаштована була голова його в попередній свій природний спосіб. Отець же звелів вдарити в било і пішов до церкви. Брати ж здивувалися, що не у звичний час був удар в било, швидко до церкви збіглися і про причину незвичного дзвону питали. Преподобний же розповів їм причину і, усміхнувшися, сказав: "Помстився Бог за