Читати книгу - "Король у Жовтому"

181
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:
зачинили. Щохвилини через бокову хвіртку виходив офіцер, і в нічному повітрі ще довго відлунювали брязкіт амуніції та дзвін шпор. Над площею запала тиша. Останнього волоцюгу вигнав з парку полісмен у сірому мундирі. Траса вздовж вулиці Вустер спорожніла. Єдиним звуком, що ґвалтував тишу, був стукіт копит коня та дзвін шаблі вартового, яка вдарялася об луку сідла. У казармах офіцерські кімнати все ще освітлювались, а військовослужбовці ходили туди-сюди перед вікнами. Годинник відбив дванадцять разів зі шпилю церкви святого Франциска Ксав’єра. На останньому ударі сумнозвучних дзвонів якась постать вислизнула крізь хвіртку поруч з ґратами, відсалютувала вартовим і, перетнувши вулицю, попрямувала сквером до Бенедіку.

— Луїсе, — покликав я.

Чоловік розвернувся на підборах зі шпорами і підійшов просто до мене.

— Це ти, Гільдреде?

— Так. Ти вчасно.

Я потиснув його простягнуту руку. Ми неспішно покрокували у напрямку до камери смерті.

Він торочив про своє одруження, про витонченість Констанції та про їхні спільні плани на майбутнє, звертаючи мою увагу на свої капітанські погони, кашкет і потрійний золотий шеврон на рукаві. Думаю, я дослухався до мелодії його шпор і шаблі з більшою увагою, ніж до його дитячого базікання. Врешті-решт ми зупинилися під в’язами Четвертої вулиці на розі площі навпроти камери смерті. Він розсміявся і запитав, чого я хотів від нього. Я запропонував сісти на лавку, що під електричним ліхтарем, і ми сіли поруч. Кузен дивився на мене зацікавлено, тим самим поглядом, що й лікарі, поглядом, який я так ненавидів і якого так боявся. Я відчував усю образливість його погляду, але він цього не знав — я старанно приховував свої почуття.

— Отже, старий, — знову запитав він, — чим я можу тобі прислужитися?

Я вийняв із кишені рукопис і записи про імперську династію Америки та, дивлячись йому просто в очі, сказав:

— Я розповім тобі. Дай мені слово солдата, що прочитаєш цей рукопис від початку до кінця, не ставлячи жодних запитань. Пообіцяй також прочитати ці записи і вислухати те, що я маю сказати тобі опісля.

— Обіцяю, якщо ти так хочеш, — люб’язно відповів Луїс. — Дай мені ці папери, Гільдреде.

Він почав читати, здивовано піднімаючи брови у німому зачудуванні, через що я тремтів від ледь стримуваної люті. Що далі він читав, то більше насуплював брови, а його губи, здавалося, безгучно промовляють слово «дурниці».

Він виглядав трохи стомленим, але заради мене читав далі, докладаючи зусиль, аби здаватися зацікавленим. Але цікавість перестала бути вдаваною, коли серед щільно списаних аркушів він натрапив на власне ім’я, а коли побачив моє, то опустив рукопис і зміряв мене уважним поглядом. Проте кузен дотримався даного мені слова і продовжив читати. Я залишив невисловлене питання, що ледь не злетіло з його губ, без відповіді. Дочитавши до кінця, він побачив підпис містера Вайлда, обережно згорнув папери і повернув їх мені. Я простягнув йому записи. Луїс відкинувся на спинку лавки, насунувши свого кашкета на лоб тим хлоп’ячим жестом, який я добре пам’ятав ще зі школи. Я уважно спостерігав за виразом його обличчям, поки він читав, а коли закінчив, забрав записи з рукописом і засунув їх до кишені. Після цього я розгорнув сувій, відмічений Жовтим Знаком. Він побачив Знак, але, здавалося, не зрозумів його значення, тож я доволі різко звернув на нього кузенову увагу.

— Ну, бачу, — сказав він. — Що це?

— Це Жовтий Знак, — промовив я роздратовано.

— О, то це він і є, так? — спитав Луїс тим улесливим тоном, яким лікар Арчер звертався до мене і яким далебі спілкувався б зі мною і далі, якби я не владнав з ним свої справи.

Я погамував свій гнів і відповів якомога спокійніше:

— Слухай, ти ж дав мені слово?

— Я слухаю, старий, — сказав він заспокійливо у відповідь.

Так само спокійно я розпочав свою розповідь:

— Лікар Арчер, що якимось чином заволодів секретом імперського наступництва, спробував позбавити мене моїх законних прав, мотивуючи це тим, що через падіння з коня чотири роки тому я став психічно неповноцінним. Він наважився ув’язнити мене у себе вдома, сподіваючись звести з розуму або отруїти. Я не забув цього. Минулої ночі я навідав його, і наша розмова стала останньою.

Луїс помітно зблід, але не поворухнувся. Я тріумфально продовжив:

— Ще три персони чекають на співбесіду, що має бути проведена в інтересах містера Вайлда та моїх власних. Це мій кузен Луїс, містер Гоберк і його донька Констанція.

Луїс скочив на ноги. Я також підвівся і кинув сувій з Жовтим Знаком на землю.

— О, я можу сказати тобі те, що маю, і без цього! — крикнув я з торжествуючим сміхом. — Ти маєш зректися корони на мою користь, чуєш, на мою!

Луїс перелякано подивився на мене, проте спромігся опанувати себе і доброзичливо промовити:

— Звісно ж, я зрікаюся… Чого я маю зректися?

— Корони, — сердито сказав я.

— Так, авжеж, — відповів він. — Я зрікаюся її. Ходімо, старий, я проведу тебе назад додому.

— Не намагайся задурити мене цими лікарськими хитрощами! — крикнув я, тремтячи від люті. — Не поводься зі мною так, наче я божевільний.

— Що за дурниці, — відповів він. — Ходімо, Гільдреде, вже пізній час.

— Ні! — вигукнув я. — Ти маєш мене вислухати. Ти не можеш одружитися, я забороняю тобі. Ти чуєш? Я забороняю! Ти зречешся корони, і в нагороду я відправлю тебе у заслання. Якщо ти відмовишся, то помреш.

Він спробував заспокоїти мене, але терпець мені урвався, і я витягнув довгого ножа, заступаючи Луїсові шлях.

Я повідомив йому, що доктора Арчера знайдуть у підвалі з перерізаною горлянкою, і засміявся кузенові просто в обличчя, подумавши про Венса, його ніж і підписаний мною наказ.

— О, звісно, ти Король, — крикнув я. — Але Королем маю бути я. Хто ти такий, щоб не допускати мене до володіння імперією, що простирається на всю землю! Я народився кузеном Короля, але я стану Королем!

Луїс нерухомо стояв переді мною, білий як полотно. Раптом з Четвертої вулиці стрімголов вискочив чоловік, прочинив ворота храму смерті, бігцем кинувся до бронзових дверей і ввірвався до камери смерті з криком, від якого холола кров. Я сміявся до сліз, бо впізнав у цьому чоловікові Венса. Це означало, що Гоберк і його донька вже не стоять на моєму шляху.

— Тепер можеш іти, — крикнув я Луїсу. — Ти перестав бути загрозою. Тепер ти ніколи не одружишся з Констанцією, а якщо посмієш одружитися будь з ким у вигнанні, я навідаюсь до тебе, як до лікаря минулої ночі. Містер Вайлд подбає про тебе завтра.

Я розвернувся і стрілою

1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король у Жовтому"