Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Розділ 5. Тім. Дурнуватий Валєра.

Сидить собі, велике цабе, каву попиває. Цікаво, коли ж помітить, що в нього руки так і не перестають тремтіти? Ще й допомогти викликався. Думаю, стюардеса й дала свій номер з жалю та зовсім не до мене, а до Валєри. Нехай хоч на кілька хвилин відчує себе королем світу. Хоча про що це я взагалі? Він же постійно ходить так, наче йому належать все і всі.

Але як же він перелякався… Розсміявся б, якби не шалений біль. Були б у мене гроші, віддав би все до копієчки, аби лиш побачити цю сцену збоку. Так вхопився бідненький, що я серйозно почав хвилюватися за власне майбутнє. От скалічив би і що б я робив? Мені ж ще друкувати й друкувати… Тож хай собі спершу допоможе побороти власні страхи, а тоді напрошується допомагати. Залип же я на стюардесу, бо вона ідеально вписалася до мого роману, який лише в планах. 

Та якби в мене були його можливості, то з ліжка не вилазив би, разом з черговою красунею. Але в моїй квартирці навіть однієї людинки забагато, що вже там говорити про те, аби запрошувати когось. А вічно по парках не походиш. Та й напрошуватися постійно до неї не вийде. 

Хоча мене відшивали банально тому, що за письмом забував про все на світі й коли не прийшов на одне побачення – все ще ок. Але коли не явився на друге, а потім третє, то я автоматично вже у чорному списку. Хоча зізнатися чесно, ще не зустрічав жодної, заради кого забув би про свій черговий роман і просто насолоджувався її компанією, як от Валєриною. Жартую. 

А якщо серйозно, то реально лиш поруч з ним забуваю про власні вигадані світи. Саме тому, що доводиться постійно бути на сторожі. Дурнуватий Валєра ой як полюбляє підкладати якусь чергову свиню й часом навіть буквально. До цього часу не забуду йому, як він приволік курку до моєї кімнати на острові. Місця то там було не більше, ніж в моїй квартирці, а вона ще й здуріла. От і спробуй зловити або хоча б для початку пройти повз неї до дверей. Бойова птаха трапилася. Подряпини тижнями гоїлися. 

І якби ж то це були поодинокі випадки… Валєра, бачте, думав, що так мене переможе, але він забув найголовніше – потрібно працювати над книгою, а не придумувати черговий розіграш чи підставу. Що я успішно й робив, паралельно перемагаючи в різноманітних острівних активностях, поки він десь лазив і вишуковував курку. Власне, готовий йому за це поаплодувати. Взагалі ніде не бачив ніякого господарства, але той птаху звідкись таки приволік. 

Хоча, якщо чесно, похвилюватися добряче мені все ж довелося. Ні, не через інших учасників. Їхні книги далеко не були такими яскравими й живими, сповненими гри й протистояння. А от Бершалєві понервували ще й як. Даремно, хоча може й ні, якось погуглив і якщо вже сам не міг відірватися зі своїм перебірливим читанням, то редакторку абсолютно не звинувачую. Ночами не спав, аби удосконалити власний роман хоч би для того, аби він міг конкурувати з його. Але тому татусевому синочку голівоньку сонечко напекло й він сам полегшив мені завдання. 

– Знаєш, а я радий, що матиму такого конкурента, – врешті промовив, блокуючи телефон з ввімкненим нотатником. Таки вирішив записати нові думки стосовно майбутнього роману.

Але у відповідь тиша. Ба більше – у всьому літаку ні звуку, наскільки це було можливо. Все ж, ніхто не скасовував того, що ми були на борту, а це постійний шум. Не такий вже і набридливий, але мені було завжди тяжко його ігнорувати. 

Відкинувся на спинку сидіння й собі, забуваючи про турботи. Може, він все-таки змінився. Хоч його погрози звучать так само по-дитячому, як і кілька років тому. Лише він і зміг подумати, що я використовуватиму страхи людини проти неї самої. Звісно, зроблю це, але він навіть не підозрюватиме коли.

Прокинувся ж уже коли до планового часу прильоту залишалася година. Спати не хотілося, тому швиденько побіг в туалет і назад за книгу. Весь цей політ навіював мені все нові й нові ідеї, які намагався встигнути записати. Але я був би не я, якби не допоміг Валєрі. Все ж надто добрий для світу цього. Тож, щоб він випадково не проспав хвилюючий момент приземлення, чисто випадково штурхнув його, а потім знову й знову поки той нарешті не прокинувся та випростався в кріслі. Головне було не видати себе, тож згорбився над телефоном, спокійнісінько видруковуючи собі далі найважливіші деталі, які потім складуться в повноцінну книгу. 

Далі ж все пішло за знайомим сценарієм. Все наче добре-добре, Валєра заграє зі стюардесою й підморгує з якогось дива мені. Думав, що це питання вже закрито. Потім раптом різка зміна картинки й хопсь, а він вже труситься, стискаючи з усієї сили підлокітники. Наступна сцена – як ми вже летимо з аеропорту на своїх двох до пристані, часом штовхаючи одне одного. Якщо більшість випадків і була ненавмисна, то кілька разів все ж вирішив помститися хоча б за курку. З пристані ж мав якраз відпливати, як виявилося при виході з аеропорту, наш кораблик. І от ми вже на борту білосніжної красуні «Есмеральди» та знову наші місця поруч. Здається, світ таки змовився проти нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍