Читати книгу - "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жах!
Трясу головою.
Хочу відігнати ці спогади, але не можу.
У пам’яті спалахує ще один епізод.
День розлучення.
Уже стільки років минуло, а на душі все одно стає гірко. Не найкращий спогад, але він потрібний, щоб повернутися з небес на землю.
Чую скрегіт ключа в замку.
Дивлюся на годинник. Дивно, Назар казав, що запізниться.
— Татусю! — Зайка мчить до дверей.
Я витираю руки й теж поспішаю до коридора.
Дивлюся, як чоловік заходить до квартири. Донька відразу ж обіймає його.
— Ксан, візьми, — Назар простягає барсетку.
Підходжу, щоб забрати. До носа долинає слабкий квітковий запах.
Парфуми?
— Що таке? — чоловік помічає, що я принюхуюсь.
— Не знаю, здалося, що пахне чимось.
— Мабуть, освіжувач. Купив новий у машину.
Назар нахиляється, щоб цмокнути мене в щоку.
Цього разу жодних парфумів я не чую. Мабуть, здалося.
Поки він переодягається і приймає душ, я накриваю на стіл. За вечерею Назар починає розпитувати доньку, як минув день. Зайка хвалиться новими іграшками.
— А ми ще смачні тістечка їли! — радісно заявляє вона. — Нас дядько пригостив!
Чоловік переводить на мене пильний погляд.
— Що за дядько?
— Колишній знайомий, — відповідаю з удаваною безтурботністю. — Разом навчалися в універі.
— То «колишній» чи «знайомий»? — з натиском на перше слово запитує Назар.
Його голос звучить тихо, але мені раптом стає недобре. Тому що він вгадав.
— Просто знайомий.
Не можу витримати його погляду.
Опускаю вії.
А всередині все стискається в очікуванні бурі. Аж надто пронизливо й суворо дивиться Назар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут», після закриття браузера.