Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

"І тепер ви боїтеся, що він зробить черговий крок?" — спитав він, намагаючись бути делікатним, розуміючи, що вона довіряє йому таємниці, які ще нікому не розкривала.

Еліза зітхнула та кивнула. "Я знаю, що він не зупиниться. Тепер, коли 'Сапфір' у чужих руках, я позбавлена ​​свого захисту. Все, що в мене залишилося, - це те, що я пам'ятаю і що приховую. спробувати розкрити його таємниці... боюся, цього разу він намагатиметься усунути мене остаточно."

Антуан відчув, як у ньому міцніє бажання захистити її, допомогти їй довести розпочате остаточно. Вона була самотня у своїй боротьбі, але тепер у неї був союзник, готовий протистояти силам, що ховалися за фасадом її брата.

Еліза, сидячи навпроти Антуана, на мить замовкла, обмірковуючи кожне своє слово. Погляд її був спрямований убік, наче вона шукала сили продовжити розмову. Її внутрішній конфлікт був очевидним: довіритися Антуану і, можливо, знайти союзника — або тримати дистанцію, захищаючи себе від нової небезпеки.

Вона зітхнула, глибоко і важко, і нарешті тихо заговорила:

"Розумієте, Антуане, крадіжка 'Сапфіра' змінила все. Поки ця машина була зі мною, я відчувала себе в безпеці. Ці документи були як щит, який оберігав мене від тих, хто хотів би забути про моє існування. Але тепер, коли ' Сапфір зник, я залишилася беззахисною перед ними... і перед ним.

Її голос здригнувся, але вона продовжувала, зібравшись з духом: "Тепер все може вийти з-під контролю. Я в небезпеці не тільки через мого брата, а й через його партнерів" - людей, які стоять за його справами. , за його злочинами. Вони надто могутні, щоб дозволити комусь на зразок мене залишитися живою, якщо я уявляю загрозу."

Антуан уважно спостерігав за нею, намагаючись вловити всі нюанси її слів та жестів. Він бачив у її очах страх, але й рішучість. Її обличчя, зазвичай спокійне і стримане, зараз висловлювало щось більше — глибоко заховану тривогу та сумніви.

"Еліза, якщо вам справді загрожує небезпека, вам не можна залишатися однією," - сказав він, намагаючись переконати її у своїх намірах. "Я тут, щоб допомогти вам, а не завдати шкоди. Я хочу знайти 'Сапфір' не заради вашого брата, а заради вас."

Вона подивилася на нього, трохи розслабившись, але в її очах все ще мелькали сумніви.

"Вибачте, Антуане, але я не знаю, чи можу я вам повністю довіряти," - зізналася вона відверто, і її голос був тихим, майже шепоче. "Ви - професіонал, найманий детектив, і у вас свої інтереси. Я знаю, що мої слова звучать, можливо, надто обережно, але я надто довго була оточена брехнею, щоб легко повірити навіть у найкращі наміри."

Ці слова різали Антуана, але він розумів її. Вона була жінкою, яка звикла приховувати свої таємниці, не довіряючи нікому — навіть тим, хто здавався щирим. Але щось у ньому спонукало її все-таки продовжити.

"Колись я вірила в людей, - тихо сказала вона, її голос потьмянів. - Але ця довіра була зруйнована. Брат вчив мене не вірити нікому, крім нього. І я, як дурна, йому вірила. Тепер я розумію, що він весь цей час плів сіті навколо мене, намагаючись утримати мене під своїм контролем. І якщо я вам щось розповідаю, це не тому, що я впевнена в вас.

Антуан кивнув, намагаючись показати, що розуміє. Він не знав усіх глибин її страху, але був готовий допомогти. "Я не можу обіцяти, що в нас все вийде легко, але я дам вам слово, що буду поруч. Я не збираюся зраджувати вашу довіру, Елізо."

На мить повисла тиша. Еліза дивилася йому прямо в очі, немов шукала там підтвердження його слів, можливість спертися на цю щирість, яку він їй пропонував.

"Я прийму вашу допомогу, Антуане, - нарешті відповіла вона, - але знайте, що якщо щось піде не так, мені доведеться знову ховатися. Я не можу дозволити собі ризикувати."

Антуан стримано кивнув, розуміючи її застереження. Ця жінка, сильна і вразлива одночасно, приймала його допомогу, але він знав, що між ними стоїть тонка стіна недовіри, яку він повинен буде подолати крок за кроком.

Антуан м'яко кивнув, і між ними запанувала напружена тиша, сповнена усвідомленням того, що тепер вони поділяють не лише спільну мету, а й ризики, які вона несе. Еліза трохи посміхнулася, хоча її обличчя залишалося задумливим і настороженим. Вона ще раз глянула на детектива, ніби намагаючись остаточно переконатись у правильності свого рішення.

"Добре," - сказала вона, нарешті. "Ми працюватимемо разом, але домовимося про правила. Я говоритиму тільки те, що вважаю за потрібне. І якщо я скажу, що вам не варто лізти далі, я чекаю, що ви приймете це без зайвих питань."

Антуан схрестив руки на грудях, даючи зрозуміти, що її умови йому зрозумілі. "Справедливо. Але і я хочу, щоб ви розуміли: якщо я візьмуся за цю справу, то йтиму до кінця, навіть якщо переді мною встане ваш брат чи хтось із його оточення."

Еліза кивнула, її очі блиснули уривками колишньої впевненості. "Я це ціную. Нам треба діяти обережно, щоб ніхто не здогадався, що ми розпочали розслідування. Нехай вони вважають, що я лише розгублена жінка, яка не підозрює, що відбувається насправді."

Антуан задумливо примружився, прораховуючи на думці майбутні кроки. "Давайте домовимося зустрітися завтра ввечері. Ви зможете зібрати ще інформацію про людей, з якими спілкувався ваш брат, а я спробую з'ясувати, хто міг захотіти вкрасти Сапфір. У цьому місті чимало темних кутів, і мені є, кого запитати."

Еліза уважно слухала його, її очі блищали, наче кожен крок підтверджував її вибір. "Добре. Тоді о сьомій вечора, на мосту Згоди. Це місце ніхто не запідозрить."

Антуан трохи посміхнувся, приймаючи її вибір місця. Він знав, що цей міст з його видом на спокійні води Сени та навколишні будинки приховує безліч історій — і тепер стане тлом для їхньої власної.

"Буду там. Але майте на увазі, що на той час, можливо, я дізнаюся про щось неприємне. Вам доведеться бути готовою до будь-якого повороту подій."

Еліза мовчки кивнула, її обличчя виражало рішучість, змішану з розумінням усієї серйозності ситуації.