Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Ліан звузила очі, її погляд здавався пронизливим, як крижаний вітер, що проникає під шкіру.

— Мені байдуже, що сталося із перевертнем, — відповіла вона холодно, її голос був схожий на крицю, що розтинає повітря. — Але якщо поруч із нашим ковеном з'явилася нова сила, яка несе нам загрозу, ми повинні виявити її.

Калан скептично знизала плечима, на її обличчі з'явилася ледь помітна посмішка, що межувала з нахабністю:

— Я впевнена, що сила, що б це не було, не несе загрози саме нам, а тільки перевертням.

Ліан зробила крок уперед, її рухи були плавними, але водночас напруженими, як у хижака, що чекає на момент удару. Її голос наповнився сталевою рішучістю:

— І звідки така впевненість?

Калан на секунду замовкла, її обличчя відобразило внутрішній сумнів, але вона швидко відновила самовладання і, склавши руки на грудях, промовила з удаваною безтурботністю:

— Навіть якщо ця сила буде і загрожувати нашому ковену, ти, як наймогутніша серед нас, наша Верховна Жриця, зможеш нас захистити. — У її голосі прозвучала нотка сарказму, яку всі відчули, і кілька відьом нервово перезирнулися.

Ліан повільно провела поглядом по залі, її очі сяяли холодним блиском, змушуючи присутніх відчувати, як у грудях стискається страх.

— Сарказм не зробить тебе мудрішою, Калан. Якщо ти недооцінюєш загрозу, то це твоя помилка. Але я не дозволю, щоб вона стала помилкою всього ковену. — Її слова були повільними, кожен склад відчувався, як удар дзвону.

Напруга в залі зросла, і присутні затамували подих, очікуючи, що буде далі. Кожна відьма відчувала, що на межі знову може спалахнути буря, і лише Ліан тримала її під контролем.

Ліан махнула рукою, що означало тільки одне — збори закінчено. Відьми по черзі почали покидати залу, їхні кроки відлунювали в тиші, але з кожним рухом в її серці наростав тягар. Але Ліан залишалася. Вона сиділа на своєму місці, її очі зосереджено дивилися на Даргану, яка не збиралася йти.

— Сьогодні ти проявила слабкість, — Даргана не витримала мовчання. Її голос був жорстким і холодним, мов лезо ножа, що залишав слід на серці Ліан.

Ліан зітхнула, але не відповіла одразу. Її руки обхопили підлокітники крісла, намагаючись стримати тремтіння в пальцях. Вона знала, що ці слова були неминучі, але вони не стали легшими від того.

— Твої слова підтримки, як завжди, доречні, — відповіла вона, намагаючись залишити в голосі спокій. Але вона відчувала, як її душа поступово наповнюється сумом і розчаруванням.

— Вони виявила зневагу до тебе, а ти це залишила без наслідків, — Даргана говорила повільно, ніби кожне слово було для Ліан важким вироком. Її погляд став ще більш виразним, і в ньому Ліан побачила, як розпач виливається в її слова. — В наш час за таке

Ліан стиснула зуби.

— Так я постійно чую: «В наш час те», «В наш час це...» — Ліан підняла голову і дивилася в очі Даргані, її слова звучали різко, як удар молота по каменю. — Я не буду страчувати чи виганяти із ковену кожного разу, як хтось скаже те, що я не готова слухати.

Даргана похитала головою, її очі були сповнені розчарування, а слова наступали, мов тінь, що поступово вкривала її.

— Не роби вигляд, що ти не помічаєш цього, — її голос став ще більш різким, холодним, немов лід. — Калана хоче зайняти твоє місце, і ти не маєш ні спадкоємця, ані тієї рішучості, яка повинна бути у Верховної Жриці.

Слова Даргани ударили в серце Ліан, немов молот. Вона відчула, як груди стискаються, як в її розумі виникає море сумнівів. Чи дійсно я така слабка? Чи дійсно я не здатна тримати цей ковен?

— Дякую, мама, — її голос був сповнений іронії, але в очах читалася біль. Біль від усвідомлення того, як важко їй бути тією, ким її хочуть бачити.

— Вона збирає біля себе своїх прихильників, підриває твій авторитет. Якщо ти не покараєш її — ти втратиш все, і наш ковен припинить існувати, — Даргана продовжувала безжально. Її слова були мов удари молота, що не дозволяли Ліан втекти від реальності. — Ти чудово знаєш, що найбільшою загрозою для ковену є не переверті, а чвари всередині. Як тільки між нами почнеться колотнеча — ми втратимо все.

Ті слова, мов тяжка гиря, повисли в повітрі, і Ліан відчула, як її серце виявляється під їхнім тиском. Вона не могла дозволити собі слабкість, не могла дозволити розпаду того, що вони збудували. Я не можу втратити їх, — її слова ледь не зірвалися з уст, голос розривався від внутрішнього конфлікту. Вона зажмурила очі, намагаючись заспокоїти своє серце, але воно билося важче від кожної миті.

Даргана не відповіла. Вона просто встала і, не озираючись, пішла до дверей. Ліан залишилася сама, в тиші, яка раптом стала настільки гнітючою, що вона відчула, як кожен подих став важким

Ліан тихо вдихнула, спостерігаючи, як Даргана вийшла з кімнати, її кроки лунали важко і чітко, немов останній вирок. Слова матері залишили в її душі глибоку рану, але ще гірше було те, що вони містили правду. Вона не могла не чути, як розгойдується її позиція.

Чи дійсно вона слабка? Чи справді не має тієї рішучості, яку вимагає її роль Верховної Жриці? Її рука мимоволі стислася в кулак, але пальці тремтіли від невидимих сумнівів. Вона завжди тримала себе в руках, завжди була лідером, але зараз, серед цих натяків на зраду і невдоволення, відчувала, як її власні сили розсипаються.