Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

зібрання ковену

Ранок не приніс Ліан спокою. Вона неквапливо одягалася, відчуваючи важкість кожного руху. Настрій її був жахливий, і здавалося, навіть погода розділяла її пригнічення. На вулиці було сіро, накрапав дрібний дощ, що тихо стукав по підвіконню.

Ліан завершила одягатися й поглянула на себе у дзеркало. Її обличчя виглядало виснаженим: темні кола під очима, бліда шкіра — усе видавало безсонну ніч, сповнену тривожних думок. Вона глибоко зітхнула, намагаючись опанувати хвилювання, і вийшла з дому.

Повільно прямуючи до великої зали, де мали відбутися збори ковену, вона відчувала, як кожен крок дається важко. Будинок, що слугував місцем зібрань, здався їй ще більш похмурим, ніж зазвичай. Усередині панувала тиша, наповнена запахом воску, трав і легкого диму пахощів. Мерехтливе світло свічок кидало химерні тіні на стіни, вкриті старовинними гобеленами із загадковими символами.

У центрі зали стояв довгий дерев'яний стіл, вкритий темною тканиною, на якій лежали старовинні книги, пергаменти й старі воскові свічки. За ним вже сиділи старші відьми ковену — в їхніх очах відбивалася давня мудрість і суворість.

Ліан на мить зупинилася, відчуваючи на собі їхні проникливі погляди, а потім повільно підійшла ближче.

Як тільки відьми побачили Ліан, вони почали кивати їй у знак вітання. Ліан пройшла до центру столу й одразу побачила ту, кого вона найменше очікувала тут побачити — свою матір. Вона сиділа в кінці зали й лише спостерігала. На секунду їхні погляди зустрілися, і Ліан відчула, як матір дивиться на неї з легкою нотою незадоволення. Даргана рідко відвідувала зібрання ковену, і Ліан навіть важко було пригадати, коли востаннє вона була тут. Те, що матір вирішила сьогодні прийти, не було добрим знаком.

Ліан обвела всіх поглядом і заговорила:

— Я зібрала вас сьогодні, щоб вирішити одну важливу проблему.

Раптом хтось вигукнув із зали:

— Ця справа стосується перевертня, якого ти тримаєш у підвалі і досі не покарала?

Це питання прозвучало із ноткою невдоволення. Це було проявом неповаги, адже ніхто не мав права говорити, поки Верховна Жриця не дозволить. Відьма, яка це запитала, встала, і на її обличчі був нахабний вираз.

Ліан глянула на неї. На кілька хвилин у залі запанувала мертва тиша, і вона промовила дуже тихим і спокійним голосом:

— Питання, яке стосується перевертня, не обговорюється. Найближчими днями він покине наш ковен.

Відьма, яка порушила тишу, підняла підборіддя і вперто глянула на Верховну Жрицю.

— Чому ж? — її голос дзвенів викликом, а очі палали гнівом. — Він порушив наші закони, і ми маємо право вирішувати, що з ним робити.

Ліан повільно звела погляд, її очі холодно блищали у приглушеному світлі зали. Вона не поспішала відповідати, немов дозволяючи тиші затягнутись настільки, що кожен присутній відчув її вагу. У повітрі відчувалась напруга, яка змушувала відьом ловити кожне слово Верховної Жриці.

— Я сказала, — тихо промовила вона, і в її голосі звучала сталь, — це питання закрите.

Кілька відьом нервово перезирнулися, відчуваючи приховану загрозу в її спокої. Проте нахабна відьма не відступала. Вона зробила крок уперед, її чорна мантія легенько шелестіла по мармуровій підлозі, наче розбурханий вітер.

— Ми повинні обговорити це, Верховна Жрице. — Вона натиснула, але в її голосі з'явилися нотки сумніву, що видавали її внутрішнє хвилювання.

Ліан підвелась зі свого місця. Вона була високою і стрункою, з вишуканою поставою, що випромінювала владу. Її погляд пронизував наче крижаний вітер, змушуючи відьом несвідомо стискати руки. Вона зробила лише один крок вперед, але цього було достатньо, щоб відьма інстинктивно відступила, розгублено стиснувши пальці.

— Ти сумніваєшся в моєму слові? — голос Ліан все ще залишався спокійним, але його відлуння розлилося по всій залі, пробуджуючи в присутніх ледь приховану тривогу.

Відьма стиснула губи, а потім повільно опустила голову, визнаючи свою помилку. Її обличчя зблідло, а очі втратили колишню зухвалість.

— Ні, Верховна Жрице, — тихо відповіла вона, ледве стримуючи тремтіння в голосі.

Ліан провела поглядом усіх присутніх, ніби шукаючи ще когось, хто наважиться виступити проти неї. Очі інших відьом уникали її погляду, і кожна з них відчувала, як страх холодним дотиком торкався їхніх душ.

— Добре, — вона повернулася на своє місце, плавно опустившись у крісло. — Якщо більше немає запитань, ми продовжимо обговорення інших справ нашого ковену.

В залі знову запанувала тиша, і відьма, яка ризикнула кинути виклик, повільно повернулася на своє місце, опустивши голову і проклинаючи себе за нерозсудливість.

Ліан стояла і її голос звучав ще грізніше, ніж зазвичай, немов громовий розкат, що передвіщає бурю.

—  Нещодавно зник один із перевертнів, щось забрало його, можливо, і вбило, і нам потрібно з'ясувати, що це за створіння або сутність. Її очі палали холодним вогнем, а губи стиснулися в тонку лінію.

Калан, одна із відьом, яка ніколи не відрізнялася покірністю, зухвало запитала, в її голосі звучала легка насмішка:

— Яке нам діло до перевертнів? Якщо на одного стало менше, то тут не з'ясовувати потрібно, а святкувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍