Читати книгу - "Флористка, Viter"

Розділ 6

Клуб "Чорна Орхідея" був відомим місцем для тих, хто любив грати за своїми правилами. Серед гучної музики, темних коридорів і дорогого алкоголю тут укладалися угоди, які ніколи не фігурували в офіційних звітах. Саме сюди привели ниточки справи про зникнення Марини.

— Ти певна, що це хороша ідея? — Артем зупинив машину через дорогу від клубу, вдивляючись у яскраво підсвічений фасад.

— Ні, але у нас немає вибору, — спокійно відповіла Зоряна, відкидаючи пасмо волосся за вухо. — Якщо Корж має до цього стосунок, то хтось із його людей точно проговориться.

— І як ти плануєш це зробити? — Артем скептично підняв брову. — Ми ж не можемо просто зайти і сказати: "Вибачте, а ви випадково не викрадали дівчину?"

— Ні, але я знаю, хто нам може допомогти. — Зоряна витягла телефон і набрала короткий номер.

Вона говорила швидко, короткими фразами. Коли завершила розмову, Артем навіть не встиг зрозуміти деталей, але одне було ясно — у неї в клубі є контакти.

— Ходімо, — сказала вона, виходячи з машини. — Зараз буде вистава.

Клуб виявився ще більш гучним і хаотичним, ніж Артем уявляв. Червоні й сині вогні, запаморочливий запах дорогого парфуму, голосний сміх і глуха басова музика. Посеред залу — сцена, на якій виступали танцівниці. Публіка була різношерстою: кримінальні авторитети, бізнесмени сумнівної репутації, політики, які не хотіли, щоб їх тут бачили.

Зоряна впевнено пройшла до бару й зробила знак бармену. Той глянув на неї, примружився, ніби пригадуючи, і, не сказавши жодного слова, кивнув у бік приватних кімнат у глибині клубу.

— Ми йдемо за барну стійку? — запитав Артем.

— Ми йдемо до Сергія Брауна. — Вона глянула на нього з лукавою усмішкою. — Він — один із людей Коржа, і якщо хтось знає, що сталося з Мариною, то це він.

Артем лише похитав головою.

— Ти все більше мене дивуєш.

— Звикай. — Вона подала йому руку. — Тепер ми пара, яка хоче відпочити в приватному залі. Грай роль.

Артем із легким здивуванням, але й прихованим задоволенням прийняв її гру. Він обійняв її за талію, і вони рушили вглиб клубу.

Приватні кімнати були відгороджені важкими шторами. В одній із них, освітленій тьмяним світлом, сидів Сергій Браун. Чоловік середніх років, з коротким волоссям і небезпечним прищуром.

— Ну треба ж, кого я бачу, — сказав він, помітивши Зоряну. — Давно тебе не було.

— Були справи, Сергію. — Вона сіла навпроти нього, жестом наказавши Артему чекати позаду. — Мені потрібна інформація.

— А мені потрібні гарантії. — Браун запалив сигару. — Минулого разу ти зникла так швидко, що я й не встиг тобі подякувати за наш останній обмін.

Артем напружився. Це була перша реальна зачіпка щодо минулого Зоряни. Очевидно, вона вже працювала з цим чоловіком.

— Давай не будемо тягнути, — холодно відповіла вона. — Марина. Де вона?

Браун випустив дим і задумливо глянув на неї.

— Знаєш, я чув про цю дівчину. Кажуть, вона сунула носа не в свої справи. Корж був дуже незадоволений.

— Вона жива? — голос Зоряни став крижаним.

Браун усміхнувся.

— Поки що.

Зоряна різко нахилилася вперед і стисло прошепотіла:

— Якщо вона помре, Корж втратить набагато більше, ніж одну допитливу дівчину.

Браун вивчав її кілька секунд, потім скривився і зробив ковток віскі.

— Останнє, що я чув, — її відправили на "остудження". Це або покинутий склад на старій промзоні, або заміський будинок, де Корж вирішує проблеми.

— Дай мені точну адресу.

Браун видихнув і покрутив у пальцях запальничку.

— У мене теж є справи. І мені потрібна послуга.

— Я не твоя наймана робітниця.

— Але ти хочеш знайти подругу.

Артем зціпив зуби. Йому не подобався тон цього чоловіка. Але ще більше його дратувала загадковість Зоряни. Вона явно знала Брауна раніше і грала в небезпечну гру.

Зоряна мовчала кілька секунд, а потім зітхнула:

— Що тобі потрібно?

Браун задоволено всміхнувся.

— Один тип винен мені гроші. І він ховається. Ти знайдеш його для мене. А я скажу, де шукати Марину.

Артем відчув, як у ньому закипає злість.

— Ми не будемо виконувати твої замовлення, — різко сказав він. — Якщо в тебе є інформація, краще поділися нею зараз.

Браун зиркнув на нього й розсміявся.

— У тебе гарячий кавалер, Зоряно. Але правила тут я встановлюю.

Вона пронизливо глянула на нього й повільно підвелася.

— Якщо ти не хочеш говорити, ми знайдемо інший спосіб дізнатися правду. І повір мені, Сергію, ти пошкодуєш, що не допоміг.

Її голос був тихим, але в ньому відчувалася загроза. Браун витримав паузу, потім важко зітхнув.

— Добре, добре. — Він дістав записку й кинув її на стіл. — Промзона. Стара текстильна фабрика. Але якщо ти не знайдеш там те, що шукаєш, не кажи, що я тебе не попереджав.

Зоряна взяла записку і, не кажучи більше ні слова, повернулася до виходу. Артем пішов за нею, і коли вони опинилися на вулиці, він нарешті запитав:

— Ти збираєшся пояснити, звідки ти знаєш цього покидька?

Вона подивилася йому прямо в очі.

— Колись я була частиною цього світу.

Вона сіла в машину й додала:

— Тепер я просто хочу знайти Марину.

Артем відчув, що цього разу вона сказала правду. Але це означало, що її минуле значно темніше, ніж він думав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍