Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Нею виявилася трохи похмура заклиначка землі. Аліса думала, що звертатися до людини з таким настроєм — це погана ідея, однак дівчина просто мовчки похитала головою і вказала на двері з наклеєною табличкою. Марія подякувала, і вони підійшли туди.

— «Відділ на чотирьох. Дві спальні. Три місця вільні (два в кімнаті ліворуч)», — Аліса прочитала напис маркером і потягнулася до ручки. Відчинено. — Супер.

Одразу за дверима дівчат зустрічала невелика вітальня, де був стіл з великим підсвічником і двома гасовими лампами, чотири крісла довкола нього і напівпорожня шафа з книжками біля стіни. На підвіконні тіснилися горщики з різноманітними рослинами: квіти, з шипами, великі, маленькі, зелені, червона, фіолетова. Аліса вмить здогадалася, на якій кафедрі навчається їхня сусідка.

— Знайшли місце? — долинув голос консьєржа, що стояв біля відчинених дверей.

Аліса здригнулася від несподіванки. Якого біса він тут? У них ще був час подумати.

— Ми не встигли оглянути спальню, — промовила Марія.

Чоловік байдуже опустив голову, розгортаючи папку.

— Добре, записую вас сюди. — Він зірвав табличку з дверей, зіжмакав і кинув у кишеню. — Ваша спальня зліва. Ось речі від Академії. — Він вказав ручкою на два пакунки, що лежали на одному з крісел. — Простирадло, покривало, тонка ковдра, подушка й декілька рушників. Матраци на ліжках є. За зубними щітками, пастами, милом тощо звертайтеся до Клавдії на першому поверсі, кімната біля входу. Туди ж, якщо знадобляться додаткові речі, або ви втратите ці. Для прання та прасування також. За чистотою речей слідкуєте самостійно. Магічного світла в гуртожитку, на відміну від Академії, немає. Це щоб ви ночами ніде не тинялися, і через високу ціну. За заправкою ламп і новими свічками теж до Клавдії. Якщо щось зламається, звертайтесь до мене. Перевірка кімнат раз на два тижні, о шостій у п’ятницю. На цьому все. Є запитання? — консьєрж сказав це настільки швидко, що дівчата ледве встигали розбирати слова. Треба віддати йому належне, він гарно вивчив свою промову. Видно, дуже любив свою роботу.

— Немає, — байдуже відповіла Аліса.

— Гаразд. На останок лише додам, що вночі шуміти заборонено. Інакше…

— Отримаємо на горіхи. — Марія усміхнулася. — Ясно, ми зрозуміли.

Після цих слів вона закрила перед чоловіком двері, і, прибравши усмішку, повернулася до Аліси.

— Тепер можна й подивитися на спальню. Ще ліжка треба поділити.

Дівчата перезирнулися і майже водночас наввипередки дременули в ліві двері.

— Моє справа! — викрикнула Марія, стрибнувши на нього.

— Моє біля шафи? Теж непогано, — відказала Аліса, кинувши на своє ліжко валізу, та повернулася у вітальню по пакунки.

— Шкода, що тумбочка лише одна. Та й шафа, — жалілася Марія, випробовуючи матрац на м’якість.

Аліса її скарг не поділяла. Після її вагону тут було чудово. Віддавши пакунок подрузі, вона заходилася розбиратися з валізою. Марія ж не квапилася. Вона встала з ліжка та виглянула у вікно, розміщене посередині стіни прямо над тумбою.

— Поглянь, який тут вид гарний! Весь внутрішній двір видно. Он у гвардійців якраз тренування.

— На гвардійців витріщаєшся? — Аліса посміхнулася, ховаючи циркову маску в шухляду.

— Не витріщаюся, а милуюся краєвидом.

— Усе з тобою ясно.

Раптом від дверей пролунав інший голос:

— Нові студентки?

Дівчата повернули голови. У дверному отворі спальні, тримаючи горщик з квіткою, стояла низенька дівчина й привітно усміхалася. Рукава її брунатно-зеленої сорочки були закочені до ліктів, а на руках виднілися подряпини — старі й новіші. Волосся ж русяве, трохи світліше, ніж у Аліси, заплетене з квітами в довгу косу.

— Ти, мабуть, наша сусідка. Мене звуть Аліса, а те розпусне дівчисько — це Марія.

Вона відвернулася від вікна.

— Е, я не розпусна, просто заняття у них справді цікаві.

— Приємно познайомитися, я Джейн. Заклиначка рослин із другого курсу, — привіталася вона з невеликою, але щирою усмішкою. Згадавши про горщик з рослиною, Джейн простягнула його до Аліси. — Це вам на честь заселення. Його звати Арчі. Він розквітне в липні, саме тоді, коли ви закінчите перший курс.

— О. Це дуже мило. Дякуємо, — промовила Аліса й поставила горщик на тумбу.

Колись вона звикне до такої гостинності.

— А ми з кафедри майстерності застосування стихії води, — сказала Марія.

Джейн усміхнулася ширше:

— Водники значить.

— А чому водники? — запитала Аліса.

— Тут в Академії ніхто не використовує довгих назв. Заклиначі води — просто водники або водяні. Я рослинник, але, як не дивно, іноді нашу кафедру називають ботанами. Вогневиків ще називають смолоскипами, повітряних — вітродуйками. Заклиначі землі — каменярі чи землерийки. Ну і гвардійці, вони ж бездарні. Заклиначів розуму називають просто ключниками. Ось така нескладна система. Ви звикнете.