Читати книгу - "Рухаючись по лезу. Книга 2, Мара Найт"

Картнер і Джонсон продовжували оглядати тіло, уважно вивчаючи кожну деталь, намагаючись знайти будь-які додаткові підказки, які могли б пролити світло на загадкове вбивство. Вони обмінювалися поглядами і зрідка щось говорили між собою, зосереджено працюючи.

Роуз, в свою чергу, підійшла до детектива Клайда, який стояв поруч з поліцейським. Її вираз був серйозним і впевненим, коли вона звернулася до поліцейського:

— Знайдіть всі відомості про Тома Мура, — сказала вона, її голос не допускав запитань.

Поліцейський кидав погляд на Роуз, потім, злегка нахиливши голову, відповів:

— Добре, як скажете, — і, на її здивування, тихо додав, шукаючи приводу для того, щоб висловити свою думку: — Приїхала жінка, її справа це кухня, а не чоловіками командувати...

Роуз одразу зрозуміла, що він мав на увазі. В її очах спалахнув вогонь. Вона не витримала і, не обертаючись, заговорила:

— Вибачте, сержанте, але вам краще зосередитись на справі, а не на тому, хто тут знаходиться. Це не кухня, і ви точно не на місці, щоб оцінювати мої обов'язки.

Поліцейський замовк, його обличчя трохи змінилося, коли він усвідомив, що Роуз не збирається терпіти його коментарі. Він лише тихо зітхнув, але продовжив працювати, знаючи, що важливіші справи, ніж його власна думка, чекають на розслідування.

Детектив Клайд спостерігав за цим обміном поглядів і цієї рази його посмішка була ледве помітною. 

Через кілька хвилин до них підійшов ще один поліцейський з файлом у руках, в якому містилася інформація про Тома Мура. Він тихо передав його Клайду, і той швидко переглянув документи, після чого звернувся до Роуз:

— Це Том Мур. Чоловік 49 років. На жаль, зараз він знаходиться в психіатричній лікарні. У нього є історія психічних проблем, пов'язаних з дитячою травмою, яка, як виявилось, призвела до серйозних порушень психічного здоров'я. Раніше мав дружину і дітей, але наразі вони більше не підтримують зв'язок з ним. Лікарі стверджують, що через його стан до нього ніхто не може наблизитися.

Роуз слухала, уважно приймаючи кожне слово. Вона думала про те, як ця інформація може змінити хід розслідування. Тон її голосу став ще серйознішим:

— Чи є якась ще інформація?

Поліцейський, який приніс інформацію, похитав головою:

— Це все, що нам вдалося дізнатися на цей момент. У психлікарні вони його не відпускають. Але, якщо хочете, ми можемо спробувати дізнатися більше про його минуле і дії, перед тим як він потрапив туди.

Роуз подивилася на детектива Клайда, і той кивнув, розуміючи, що ця нова інформація лише додавала ще більше запитань до справи.

Роуз, відчувши нову порцію інтуїтивної напруги, що росла в її душі, підійшла до Клайда, її погляд був проникливим, а голос — впевненим.

— Я хочу з ним зустрітись, — сказала вона, не сумніваючись у своєму рішенні. — Це ж можливо? Я маю всі шанси дізнатися більше від нього, якщо зможу поговорити з ним.

Детектив Клайд подивився на неї з деяким роздумом. Він знав, що це була ризикована і непроста справа. Зустріч із психічно хворою людиною, яка мала незрозумілу мотивацію, була надзвичайно небезпечним кроком. Та він бачив у її очах рішучість.

— Роуз, це не так просто. Він у психіатричній лікарні, і навіть якщо дозволять зустріч, його стан може бути непередбачуваним. Не думаю, що це безпечно.

Роуз не відводила погляду і навіть не здригнулася від його слів. Вона була переконана, що саме це могло бути ключем до розгадки.

— Я готова ризикувати. Якщо це допоможе розкрити справу, я буду готова.

Клайд обережно поглянув на Джонсона і Картнера, які стояли поруч. Їхні обличчя залишалися серйозними, але він відчував їхню підтримку.

— Добре, — сказав він, взявши паузу. — Ми зробимо все можливе, щоб організувати цю зустріч. Але будь обережна. Психологічний стан таких людей часто непередбачуваний. Ти повинна бути готова до всього.

Роуз кивнула, відчуваючи, що це саме той момент, коли вона повинна взяти на себе ініціативу.

Клайд, подивившись на годинник, трохи зітхнув, потім поглянув на Роуз із серйозним виразом на обличчі.

— Зустріч буде сьогодні о 18:00, — сказав він, поки інші поліцейські завершували свою роботу на місці злочину. — Ми зв’яжемося з лікарнею, і я організую все необхідне, щоб ти могла поговорити з ним.

Роуз відчувала, як серце прискорюється від хвилювання. Вона не могла втриматися від думок про те, що цей чоловік, Том Мур, міг бути ключем до розгадки всього, що відбувалося. Чому він залишив записку? Чи мав він відношення до всіх убивств?

— Спасибі, детективе, — сказала Роуз, її голос звучав твердо, але всередині вона відчувала певну нервозність. — Я готова.

Детектив Клайд кивнув, ніби розуміючи її бажання, але й усвідомлюючи всі небезпеки, що можуть виникнути з цією зустріччю. Він набрав номер лікарні, щоб підтвердити час і умови зустрічі з Томом Муром, а Роуз тим часом стояла, намагаючись заспокоїти свої думки, адже їй належало пройти через це, аби отримати відповіді.

Картнер і Джонсон стояли поруч, уважно спостерігаючи за тим, як все розвивалося. Обоє чоловіків знали, що це важлива частина розслідування, але водночас не могли не хвилюватися за Роуз, адже цей крок був ризикованим.

— Потрібно бути готовою до всього, — тихо промовив Джонсон, звертаючись до Роуз, але вона лише кивнула, готова прийняти виклик.

О 18:00, після кількох хвилин напруженого очікування, Картнер і Джонсон сиділи в темній залі психіатричної лікарні. Вони не говорили, лише іноді обмінювались поглядами, відчуваючи важкість ситуації, яка їх очікувала. Роуз, натягнувши на себе серйозний вираз, підійшла до дверей кімнати допиту.

Тіло було холодним, хоча й невидиме за звичним, однак важке хвилювання переповнювало кожен її рух. Вона набрала повітря в легені й відкрила двері.

У кімнаті стояв лише один стіл, з чорною поверхнею, навколо нього стояли стільці. Роуз застигла на порозі, коли побачила чоловіка, який сидів на стільці, закутаний у безпеку, з його руками на спеціальних кайданах, що були закріплені до столу. Том Мур був спокійний, його очі дивилися на неї з байдужістю, хоча в його погляді можна було відчути ознаки того, що він намагається тримати в собі щось більше, ніж просто беземоційне ставлення до ситуації.

Картнер і Джонсон зайшли за Роуз, залишаючись на деякій відстані, щоб не заважати, але готові будь-якої миті втрутитись, якщо ситуація стане критичною.

Том був середнього віку, з обличчям, яке сильно змінилось через роки перебування в психіатричній лікарні. Його волосся сивіло, а шкіра була бліда, проте він все одно залишався виглядати чоловіком, який колись був зовсім іншим. Його очі не змінювались, і це надавало йому вигляду того, хто все ще мав частину себе, але залишався обірваним на порозі розуміння.

Роуз підійшла до столу, її погляд був твердий, але вона відчувала вагу того, що зараз відбуватиметься. Вона сіла на стілець перед ним, не відводячи очей від його, і тихо сказала:

— Том Мур? Ти залишав записку на тілі... "Шукайте його". Мені потрібно знати, що ти знаєш.

Том не відповів відразу. Він лише злегка повернув голову, його погляд був спокійним, але важким, і, здавалось, він не мав наміру говорити нічого. Але Роуз відчула, що щось є між ними, щось незвичайне.