Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

57
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 78
Перейти на сторінку:

“Я бачу, ви тут зовсім розперезалися, поганці! Не слухаєте ні матір, ні мене! Посідали нам на голову, ще й ноги звісили! Мерщій збирайтеся і геть із хати в село до мого брата! Стара мольфарка Христя вже питала про двох скажених чаклунів! То може хоч вони удвох із вас людей пороблять, раз нам з матір’ю це не вдалося! Все! Йдіть!", - карбуючи кожне слово, тато по черзі дивився то на мене, а то на брата. Паскудна новина протверезила нас ще краще за холодний душ і цілком відбила все бажання битися. Село - та це ж тюрма, а лихий дядько Юхим служив в ній саме тим наглядачем, який не дозволяє навіть лишній раз дихнути! Ми водночас скривилися, почувши доленосний вирок. Так неохота пертися до дядька! Почали гуртом просити батька перенести вигнання бодай на пару днів! Але невблаганна рішучість тата заставила коритись верховній волі правосуддя. Добре, хоч напіврозумному Тарасу хватило клепки в голові не сперечатися, бо тільки б погіршив і без того скрутне становище.

І що нам залишалося робити? Поморщилися, трохи постогнали, зібралися  швиденько та й подалися у вигнання. “Я ще не поквитався", - злісно прошепотів Тарас, штурхнувши плечем мене у дверях. Я мовчки стерпів його зухвалу витівку, а то б почубилися знову.

1 ... 9 10 11 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівники, Віт Тасик"