Читати книгу - "Аліса на суді Осіріса, Вадим Смикодуб"

Сія сказав це не з лячною інтонацією. У його голосі не було страху. Лише констатація.

– Це і є Апеп у вашій версії світу, – додав Сія. – Хаос не має єдиного обличчя. Він просто обирає найзручнішу форму.

– І це… станеться?

— Якщо сонце не зійде – так. Ваш світ живе за певними правилами, але вони не вічні. Як і будь-яка стабільність. Апеп не знищує – він скасовує умови, за яких можливий порядок.

– А він, –  дівчина кивнула у бік сплячого Атум-Ра, – щось може зробити, якщо прокинеться?

– Може. Але не хоче. – відказав Ху.

– І тоді все залежить від мене?

– Від тебе, від течії ріки, від того, чи візьметься Сет за зброю, чи захоче Апеп нападати, – Сія хитро посміхнувся. – Кожен своїми діями щосекундно створює мультивсесвіт.

– Але з іншого боку, – заперечив Ху, – всі наші думки записані давно до нас.

А. зітхнула. Судячи з усього готувалася розпалитися якась філософська суперечка, слухати яку у неї не було часу.

– Добре. Я йду до Сета.

Можливо, з цим похмурим богом руйнування вона зможе знайти спільну мову. Його відчай і гнів здавалися їй більш зрозумілими, ніж сонний спокій владики Сонця. Вона вирішила спробувати переконати Сета, адже, можливо, саме в його силі та нестримності криється ключ до порятунку.

А. ступала м’яко, наче крадучись, тримаючись однією рукою за дерев’яний поручень, що йшов вздовж борту. Він був теплим – не від сонця, а, здається, від пам’яті про нього.

І ось вона побачила його.

Сет сидів, склавшись, наче зламаний меч, притулившись спиною до борта, з підігнутими колінами, лікті – на колінах, лоб – на схрещених руках. Його спис лежав поряд, закинутий недбало, майже забуто. Шкіра бога була кольору запеченої крові, потріскана, як пересохла земля після бурі.

А. підійшла обережно. Він не відреагував, лише короткі, гострі вуха  ворушились ледь-ледь, ніби чули думки, а не звуки.

Дівчина зупинилась за крок, нерішуче.

– Пане Сете, – сказала вона майже пошепки. – Можна?

Той не відповідав. Але і не проганяв – і це вже було щось.

– Я щойно говорила з іншими. Атум-Ра спить, Ісіда з усього глузує, Сія та Ху самоусунулись, Хека десь зник... А Апеп, кажуть, уже на шляху. І ніхто не хоче або не може нічого зробити.

Тиша.

Їй не хотілося цього робити, але враховуючи, що було на кону, А. легенько торкнулася його ліктя. Тіло бога виявляється на дотик твердим та гарячим, як базальтова скеля нагріта спекотним сонцем пустелі. У тріщинах на шкірі – тьмяне червоне світло, ніби ледь тліюче вугілля.

Вона обережно опустилася на палубу поруч. Трохи здивувалась, що може, що він дозволяє. Сет здавався гігантом, навіть сидячи, але зараз — більше як уламок чогось колись великого.

– Ісіда каже, що тільки Ви здатні зупинити його.

Невелике здригання – чи подих? Сет повільно підняв голову.

– Я знаю, що не маю права щось вимагати. Але ситуація критична. Ви – єдиний, хто може захистити барку, захистити світ.

Він не відповів одразу. Лише коли вона вже подумала, що бог її проігнорує, він повернув до неї голову. Його очі були сухі, з вогником гніву десь далеко, але дуже-дуже втомлені. У цій втомі було щось несподівано людське.

З потрісканих губ посипався дрібний пісок, і Сет заговорив. Його голос був грубим та низьким, без жодної емоції.

– Світ, – хрускіт піску на зубах, – не просив про захист.

А. здригнулася, але зібралася з духом.

– Але якщо ніхто не втрутиться, то буде катастрофа…

– Я сам катастрофа. – голос бога басовитий, схожий на далекі розкати грому. – Ніхто не пам’ятає мене, як того, хто приймає на себе удар першим. Бо ніхто не дивиться, коли ти рятуєш. Всі дивляться, коли ти ламаєш.

Пауза. Глибокий вдих, видих. Разом з видихом виривається хмара пилу.

– Мої перемоги – нікому не цікаві. Їм зручно мати монстра. Їм не потрібен герой з моїм обличчям.

– Тобто Вам байдуже на життя людей, Вам цікаво лише те, що про Вас говорять?

Сет різко встав. Його рух був швидким, як блискавка, що розсікає небо.

– Байдужість – привілей тих, хто вже зробив усе. І нічого не змінилось.

А. теж підвелася.

– Я знаю, що всі говорять тільки про Ваші гріхи. Про зраду. Але ж Ви стільки разів рятували барку! Розсікали хаос, коли всі інші ховались! Чому ж Ви боягузнічаєте зараз?

Сет повертається повільно, як буря, що розглядає нову ціль. Його очі звужуються.

А., побачивши хоч якусь реакцію вирішила зіграти ва-банк.

– Я не боюсь Вас!

– Дурість, – Сет розсміявся. Хрипко, без радості. Він махнув рукою, і цей рух був різким, але не завершеним, ніби він почав, але передумав, – теж вогонь. Але недовгий. Ти хочеш спровокувати мене? Вивести на конфлікт? Це вже було. І знаєш, чим закінчилось? Я став чудовиськом для тих, кого постійно рятую.

Але у вашому серці ще є полум’я. Я це відчуваю.