Читати книгу - "Аліса на суді Осіріса, Вадим Смикодуб"

А. приголомшено мовчала не знаючи, що сказати.

Тим часом жінка продовжувала:

– Атум-Ра? – і тут же відповіла сама собі, важко зітхнувши. –Екзистенційна криза. Класична. Бачила її ще до того, як вона стала модною. Він більше не бачить сенсу в своєму існуванні. Невдоволення циклом, втрата віри в необхідність власної ролі, апатія до результату. А Сет… Сет єдиний, хто здатен зупинити Апепа. Він — лють, безжальність, буря…

Дівчина не наважувалася спитати, що ж там із Сетом.

– Професійне вигорання, – коротко пояснила її співрозмовниця. – Досвідчений спеціаліст, профільний захисник від Апепа. Надмірна відповідальність без визнання, постійне моральне напруження, токсичне середовище… Всі пам’ятають, як він убив брата, але ніхто не згадує, скільки разів він рятував світ. От він і самоусунувся.

Я можу якось допомогти? – невпевнено запитала А. Смертний дійсно може допомогти в цій битві. – визнала жінка. – Він може як воїн, отримавши божественну зброю, битися поруч із Сетом. Як маг він може використовувати закляття, наприклад, «Слова Осіріса», щоб послабити Апепа, чи допомагати мені, Ісіді, вимовляючи імена Апепа, бо знання його імені дає владу над ним. Як жрець Маат смертний може нагадати Атум-Ра та іншим про закони Маат, щоб підтримувати баланс. Я не вмію битися, і не знаю заклинань. Однак я можу спробувати вмовити Атум-Ра та Сета протидіяти Апепу. Ха, – посміхнулася Ісіда одними губами, – я бачу ти ще не отруїлася безнадійністю, що панує на борту Сектет. Ти можеш звісно спробувати, але я дуже сумніваюся, що у тебе вистачить фаховості, щоб за півгодини допомогти двом богам подолати їх глибинні психологічні проблеми.

Барка пливла повільно, і темрява відступала перед блідо-жовтим вогнем, який виривався з пащі носової кобри. Суміш туману й світла перетворювала простір на щось подібне до нічного сну, в якому і контури, і логіка світу – плинні.

А. ступила на центральну платформу, оздоблену з усіх боків низькими лампадками, які затишно підсвічували багряним. Пахло ладаном чи ще якимось церковними пахощами. Тут усе здавалося застиглим у часі. На троні, вирізьбленому з червоного дерева, сидів Атум-Ра.

Він виглядав як стрункий літній чоловік. Очі бога були заплющені, тіло з ідеально рівною поставою, довкола його голови пульсував німб кольору втомленого світила – золото з відтінком вечора, що згортається у ніч. Атім-Ра спав. На його колінах, згорнувшись у безтурботний клубок, спав рудий кіт, якого бог несвідомо погладжував кінчиками пальців.

Поруч – дві фігури.

Один, – як пояснила Ісіда, – Сія, худорлявий, з чорним волоссям, зібраним у вузол, і очима, що ніколи не змигали. Його руки були покриті написами – тисячі мініатюрних ієрогліфів пробігали по його шкірі, змінюючись, щойно він рухався.

Другий – Ху, навпаки, виглядав міцним, з коротко підстриженим волоссям, мовчазний і врівноважений.

Третій бог Хека, зі слів Ісіди, десь подівся.

– Не підходь близько, — промовив Сія, не дивлячись на А., – він спить.

А. ковзнула поглядом по трону, по сплячому обличчю Атум-Ра, по тих пальцях, що торкалися хутра кота.

– А він... так завжди?

– Завжди не існує, – озвався Сія. – Але у цьому циклі – так.

– І що йому сниться? — несміливо запитала дівчина.

Сія виглядав дуже здивованим, неначе вона запитала щось дуже очевидне

– Ти. – коротко відповів він.

– Що? – перепитала А.

– Йому снишся ти, – уточнив Ху. – І якщо його розбудити – ти зникнеш.

– Ну, цього не може бути, – скептично сказала дівчина, – я – це я, і я існую об’єктивно, незалежно від того, що кому сниться. І якщо я просто сон, то хто ж такі тоді ви?

Те саме. – відповів Сія. Те саме, те саме. – підхопив Ху. Ви кажете нісенітниці. – похитала головою А.

– Ми тільки передаємо, – байдуже знизав плечима Сія. – Інтерпретація – за тобою. Якщо впевнена, що цього не станеться, то спробуй розбудити його.

Дівчина мовчки дивилася на трон. В її голові боролися раціональність, сумнів, глузд і щось інше – відчуття, що навіть якби вона його розбудила… він би не встав.

А. перевела погляд на Сію, намагаючись не втратити нитку думки серед нескінченної символіки, що рухалася по його рукам. Ієрогліфи на його шкірі роїлися, мов комахи: одні зникали, інші виринали — і вона не встигала за жодним.

– Якщо… якщо Апеп цього разу переможе, – обережно сказала вона, – що станеться? Із моїм світом. Ну… з тим, де я була.

Сія не дивився на неї. Він наче подумки перегортав якийсь сувій.

– Вулканічна зима, — сказав він. Спокійно. Як прогноз погоди.

А. кліпнула.

– Що?

– Або ядерна. Є ще кілька варіантів, але ці два найімовірніші. Суцільна хмарність, зниження температури на 7 – 14 градусів. Колапс сільського господарства, масова міграція, суспільно-політичні наслідки – каскадні.