Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

— Просто Ліза… або Елізабет, — відповіла я, злегка вклонившись.

— Леді Елізабет, — повторив він, ніби приміряючи моє ім’я на вустах. — Дозвольте провести вас до вітальні. Там ми матимемо змогу обговорити всі питання, що цікавлять нас обох.

Він підставив мені руку — не надто нав’язливо, але з виразним жестом ввічливості. Я поклала долоню поверх його руки, намагаючись бути гідною сцени, ніби з фільму. Бо хіба не цьому нас вчить кінематограф?

Його рука була теплою й впевненою. Ми рушили разом коридором, що пахнув воском і лавандою.