Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джанас звів погляд на захисний козирок. Там, закріплені ґумкою, висіли аркуш із записника та кулькова ручка. На аркуші було написано від руки: «Крамниця Ґосселіна, з’їзд 16, лів. поворот».
Ще година, і він буде на місці. Ба навіть менше. Лікарі, напевне, скажуть, що в них і так вистачає зразків тварин, і трупи оленів спалять, але сірий чоловічок їм може стати в пригоді, якщо ще остаточно не перетворився на кашу. Холод міг трохи сповільнити процес, але Енді Джанаса це за великим рахунком не стосувалося. Від нього вимагалося доїхати до місця, передати зразки і чекати запитань від того, хто має право ставити запитання, про північний — найспокійніший — периметр зони операції. В очікуванні можна буде випити гарячої кави і з’їсти велику тарілку яєчні. Якщо поряд опиниться потрібна людина, можливо, навіть вийде чимось присмачити каву. Було б чудово. Сьорбнути чогось міцнішого, а потім просто присісти в якомусь затишному місці і…
«Зупини машину».
Джанас насупився, потрусив головою і почухав вухо, ніби його щось — можливо, блоха — вкусило. Чортів вітер так розійшовся, що машину розгойдувало з боку в бік. Шосе зникло з поля зору, зникли й світловідбивачі. Він знов опинився всередині білого серпанку. Інші хлопці тепер, напевне, від страху сиплють добірними прокльонами, але тільки не він. Він — містер Міннесота-Твінс-Знає-Свою-Справу. Обережно прибери ногу з газу (і забудь про гальма, під час снігової бурі гальма — найкращий спосіб перетворити хорошу поїздку на погану), зупинись де-небудь біля узбіччя і чекай, доки…
«Зупини машину».
— Га? — Він подивився на радіо, але там нічого не було, крім звичайного фонового шуму і якихось далеких розмов.
«Зупини машину».
— Ай! — зойкнув Джанас і схопився за голову, яка зненацька заболіла, як падлюка. Оливково-зелений пікап вильнув, пішов юзом, але потім вирівнявся — руки автоматично викрутили кермо в потрібному напрямку. Нога була, як і раніше, знята з педалі газу, і стрілка спідометра швидко йшла назад.
Снігоочисники проклали вузьку доріжку посередині двох смуг південного напрямку. Джанас узяв праворуч, туди, де замети були більшими, колеса «шеві» спінили сніговий туман, але вітер швидко його розігнав. Світловідбивачі на огорожі яскраво горіли в темряві, як котячі очі.
«Зупини машину тут».
Джанас закричав від болю і почув свій крик наче здалеку: «Добре, добре, зупиняюсь! Тільки припини! Не смикай мене!» Очима, повними сліз, попереду, футах у п’ятдесяти, не більше, за огорожею з протилежного боку дороги він помітив темну постать. Коли світло фар упало на силует, виявилося, що це людина в куртці.
Руки перестали слухатися Енді Джанаса. Вони ніби перетворилися на рукавички з чужими руками всередині. Дивне й дуже неприємне відчуття. Самотужки, без його участі, вони повернули кермо ліворуч, пікап під’їхав до людини в куртці й зупинився.
3
Тепер, коли увага Сірого цілком перемкнулася на інше, у нього з’явився шанс. Джонсі відчував, що коли буде про це думати, то викрадач відчує, — тому не думав. Він просто діяв: збив основою долоні засувку з дверей кабінету і відчинив двері.
У дитинстві він жодного разу не був усередині складів братів Трекерів (а великий ураган 1985 року зруйнував будівлю), але не сумнівався, що вони не мали нічого спільного з тим, що постало перед його очима зараз. За брудним кабінетом була кімната, настільки величезна, що Джонсі навіть не бачив її кінця. Над головою горіли нескінченні ряди ламп денного світла. Під ними височіли циклопічними колонами мільйони картонних коробок.
«Ні, — промайнуло в голові Джонсі. — Не мільйони. Трильйони».
Так, трильйони, мабуть, ближче до істини. Між ними тяглися тисячі вузьких проходів. Джонсі стояв на краю нескінченного сховища, яке належало самій Вічності, і тому про те, щоб тут щось знайти, було годі й думати. Якщо віддалитися від дверей кабінету, стовідсотково заблукаєш. І тоді Сірому можна буде не хвилюватися. Джонсі блукатиме цим складом, доки не здохне десь серед нескінченного лабіринту коробок.
«Неправда. Тут я можу заблукати не більше, ніж у власній спальні. І мені не доведеться полювати за тим, що мені потрібне. Це моє місце. Ласкаво прошу до власної голови, здорованю».
Ідея ця була настільки приголомшливою, що він одразу ослаб… тільки зараз йому не можна було слабнути або вагатись. Сірий, загальний улюбленець-загарбник з інших світів, на водія багато часу не витратить. Якщо Джонсі збирався перемістити якісь із цих коробок у безпечне місце, це потрібно було зробити відразу. Питання тільки, в якій із них є потрібна інформація?
«Даддітс, — пошепки підказав розум. — Це якось пов’язане з Даддітсом. Ти ж знаєш це. Він останнім часом не йде тобі з голови. Інші теж про нього думали. Даддітс — це те, що тримало тебе, Генрі, Піта і Бобра разом, ти завжди це знав, але зараз ти дізнався ще дещо. Так?»
Так. Він знав, що той нещасний випадок у березні стався через те, що він подумав, ніби бачить, як Річі Ґренадо з дружками знову глузують з Даддітса. Навіть «глузують» — недостатнє слово для того, що відбувалося за складом братів Трекерів того дня. Катують — ось як це зветься. І, побачивши, що катування повторюється, він кинувся через дорогу, забувши про все на світі, і…
«У нього голова відірвалася, — несподівано долинуло з динаміків десь під стелею сховища. Голос Бобра прозвучав так несподівано і так гучно, що Джонсі втягнув голову в плечі. — Вона валялась у канаві, а очі заліплені брудом. Рано чи пізно кожен убивця отримує по заслузі. Ну
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.
