Читати книгу - "Ловець снів"

Голова Річі. Річі Ґренадо. Але Джонсі не мав на це часу. Він незаконно пробрався у власну голову, тому треба поспішати.

Коли він уперше визирнув у це грандіозне сховище, усі коробки були чистими, без позначок. Зараз же він зауважив, що на передніх коробках першого, найближчого до дверей ряду чорним маркером написано: «Даддітс». Випадковість? Збіг? О ні. Це його спогади, акуратно складені в трильйони коробок, а до спогадів здоровий розум завжди може легко дістатися.

«Потрібно знайти, на чому їх перетягти», — подумав Джонсі і, озирнувшись, не дуже здивувався, коли побачив яскраво-червоний ручний візок. Це чарівне місце, у якому на ходу матеріалізуються будь-які думки, і для Джонсі найдивовижнішим у цьому було те, що таке місце, напевне, є абсолютно в кожного.

Рухаючись швидко, він склав кілька коробок із написом «Даддітс» на візок і побіг з ним до кабінету. Там він, нахиливши візок, звалив їх купою на підлогу. Що вдієш, неакуратно, але про відзнаку від журналу «Добрий господар» можна подумати й пізніше.

Він знову вибіг у сховище, намагаючись відчути Сірого, але Сірий був іще зайнятий водієм пікапа… Джанас його звати. Залишалася хмара, але хмара його не відчувала. Вона було дурною, як… такою ж тупою, як грибок.

Джонсі перевіз решту коробок із «Даддітсом» і побачив, що на наступному штабелі теж з’явився напис маркером: «Деррі». Їх було надто багато, щоб заховати все. Але чи потрібно взагалі ховати якісь із них?

Штовхаючи візок із другою партією коробок зі спогадами до кабінету, він замислився над цим. Зрозуміло, чому коробки «Деррі» опинилися поряд із коробками «Даддітс»: пам’ять — це процес і мистецтво асоціацій. Але наскільки важливі спогади про Деррі? Звідки йому це знати, якщо він не знав, що потрібно Сірому?

Однак він знав.

«Сірий хоче на південь».

Деррі був на півдні.

Джонсі кинувся назад до сховища спогадів, штовхаючи перед собою візок. Він візьме стільки коробок, позначених «Деррі», скільки зможе, і сподіватиметься, що сховав потрібні. Ще він сподіватиметься, що встигне вчасно відчути повернення Сірого. Тому що коли Сірий застане його тут, то розчавить, як муху.

4

Джанас із жахом спостерігав, як його ліва рука потяглася вбік і відчинила дверцята водійського місця машини, впустивши в салон холод, сніг і нещадний вітер. «Не мучте мене, містере, будь ласка, не треба, можете їхати, якщо вам потрібно, тільки не мучте мене більше, моя голова …»

Несподівано щось пронеслося крізь розум Енді Джанаса. Наче смерч із очима. Він відчув, як воно зазирнуло в його останні отримані накази, розвідало очікуваний час його прибуття до «Синьої бази»… і що йому відомо про Деррі, а відомо йому було зовсім нічого. За службовим обов’язком він заїжджав до Банґора, але в Деррі не бував ніколи в житті.

Він відчув невеликий відступ, секундне божевільне полегшення — «у мене немає того, що йому треба, воно відпустить мене», — а потім зрозумів, що штука в його думках не збирається його відпускати. По-перше, їй була потрібна машина. По-друге, їй було треба закрити йому рота.

Джанас став до короткого, але лютого двобою. Саме його несподіваний опір дав Джонсі час заховати хоча б кілька коробок із позначкою «Деррі». Потім Сірий знову зайняв своє місце за кермом машини Джанаса.

Джанас побачив, як його рука злетіла до козирка над водійським сидінням. Пальці стиснулися на кульковій ручці і рвонули, розірвавши ґумку, яка тримала її.

— Ні! — закричав Джанас, та було пізно. Він помітив яскравий зблиск, коли рука, що стискала кулькову ручку, мов кинджал, устромила її в його широко розплющене око. Пролунав звук розриву, і він засмикався на водійському кріслі, як маріонетка в руках невмілого ляльковода. Його власний кулак вводив ручку все глибше й глибше, спочатку до половини, потім на три чверті, пробите око скотилося по щоці, як химерна сльоза. Занурений у голову кінчик ручки наткнувся на щось, схоже, на хрящ, якусь мить тиснув на нього, потім пробив і ввійшов у плоть мозку.

«Ах ти сволота! — подумав він. — Що ж ти, сво…»

У мозку зблиснув останній спалах, і все потемніло. Джанас упав на кермо. Загув клаксон пікапа.

5

Від Джанаса Сірий отримав небагато — головною несподіванкою виявилася ця боротьба за владу наприкінці, — але стало зрозуміло, що Джанас їхав не сам. Транспортна колона, частиною якої він був, розтяглася через буревій, але вся прямувала в одне місце, яке Джанас подумки називав «Синя база» або «Ґосселін». Там була людина, яку Джанас боявся, начальник, але Сірому було байдуже до Страшного Курца/боса/Шаленого Абрахама. Та йому і не потрібно цим перейматися, бо він не збирався навіть наближатися до крамниці Ґосселіна. Це місце відрізнялося від інших, і його мешканці хоч і мали недорозвинений розум, який складається переважно з емоцій, теж були іншими. Вони опиралися . Сірий уявлення не мав, чому так, але вони чинили опір.

Краще покінчити з усім цим швидше. І для досягнення цієї мети він виявив чудову систему доставлення.

Використовуючи руки Джонсі, Сірий витяг Джанаса з-за керма й відніс до краю дороги. Тіло він перекинув через огорожу, навіть не подивившись, як воно скочується насипом до замерзлого струмка. Повернувшись до пікапа, він пильно подивився на два обмотані пластиком вантажі й кивнув. Трупи тварин ніякої користі не принесуть. Але другий пакунок знадобиться. У ньому досить того, що йому потрібне.

Раптово він звів голову, очі Джонсі широко розплющились, незважаючи на вітер зі снігом. Господар його тіла вийшов зі свого притулку. Став уразливим. Це добре, тому що ця свідомість уже почала дратувати його своїм постійним бурмотінням (яке час від часу посилювалося до панічних криків) десь на нижчому рівні розумового процесу.

Сірий зачекав лише мить, щоб очистити розум, він не хотів, щоб Джонсі щось запідозрив… а потім завдав удару.

Він очікував чого завгодно, але тільки не цього.

Не цього сліпучого білого світла.

6

Джонсі мало не попався. Його врятували лампи денного світла, якими він наповнив склад своїх спогадів. Це місце, можливо, й не існувало насправді, але для нього було достатньо реальним, а отже, було так само реальним і для Сірого, коли Сірий з’явився.

Джонсі якраз штовхав візок