Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

– докладнішою розповіддю про нього. З цього вийшла досить динамічна історія, яка, одначе, лишалася розсудливою. Ось що я приблизно написала: Бог створює людину, Іша, на свій образ. Створює він його у чоловічій та жіночій версії. Яким чином? Спершу з пороху земного створює він Іша і вдуває йому в ніздрі подих життя. Тоді витворює він Іша’х, жінку, з уже сформованої чоловічої сировини, не з сирої матерії, а з матерії живої, яку бере з ребра Іша, затуливши те місце тілом. Тому Іш може сказати: «Це не є – як тьма всього того, що було сотворене – чимсь іншим, ніж я, це плоть від моєї плоті, кість від моїх костей. Бог сотворив її з мене. Він запліднив мене життєдайним подихом, він вийняв її з мого тіла. Я є Іш, а вона – Іша’х. Насамперед саме слово, яке її називає, свідчить про те, що вона походить від мене, який є образом духа Божого, який несе у собі його Слово. А значить, вона – це просто суфікс, доданий до мого кореня, і має значення лише в межах мого слова».

І так я працювала далі, перебуваючи цілими днями в стані приємного інтелектуального збудження. Єдине, що мене цікавило, – це вчасно отримати читабельний текст. Іноді я сама себе дивувала – у мене складалося враження, що потреба схвалення з боку Ніно полегшувала мені писання, давала повну волю.

Але місяць минув, і він не озивався. Спочатку це мене тішило, я мала більше часу і змогла завершити свою роботу. Потім я стривожилася і стала розпитувати П’єтро. Виявила, що на роботі вони часто розмовляють телефоном, але вже кілька днів він не чув від Ніно нічого.

– Ви часто розмовляли телефоном? – я була роздратована.

– Так.

– А чому ти мені не сказав?

– Що саме?

– Що ви часто розмовляли.

– Ми розмовляли про роботу.

– Ну, якщо ви так подружилися, то зателефонуй йому і спитай: може, він зволить сказати нам, коли приїде.

– Навіщо?

– Може, тобі й не треба, але потім все впаде на мене. Це ж мені треба буде про все подбати, і я хочу, щоб мене попередили заздалегідь.

Він йому не зателефонував. Я сказала собі: гаразд, почекаємо, Ніно пообіцяв дівчаткам, що знову приїде, не думаю, що він захоче їх розчаровувати. Так і було. Він зателефонував якось увечері, з тижневим запізненням. Слухавку взяла я, і він, схоже, збентежився. Сказав похапцем кілька мало значущих слів, а тоді спитав: «П’єтро немає?» Тепер збентежилась я і передала слухавку чоловікові. Вони довго розмовляли, а в мене щораз більше погіршувався настрій, коли я чула незвичний тон чоловіка: говорив він надто голосно, час від часу щось вигукував або сміявся. Тільки тоді я зрозуміла, що дружба з Ніно давала йому впевненість у собі, він почувався менш ізольованим від інших, забував про свої болячки, працював з більшою охотою. Я зачинилася у своїй кімнаті, де Деде читала, а Ельза бавилася, очікуючи на вечерю. Але туди теж долинав його незвичний, немов нетверезий голос. Відтак він замовк, я почула його кроки. Він зазирнув у кімнату і весело сказав донькам:

– Дівчатка, завтра ввечері йдемо їсти млинці з дядьком Ніно.

Деде та Ельза заверещали від утіхи, а я спитала:

– Ну що, він ночуватиме в нас?

– Ні, – відповів П’єтро, – він приїхав з дружиною і сином, вони зупинились у готелі.

103

Мені знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти сенс сказаного. Я вибухнула:

– Він мав би нас попередити!

– Вони все вирішили в останній момент.

– Він нечема.

– Елено, у чому проблема?

Значить, Ніно приїхав з дружиною. Мене охопив страх, що він нас порівнюватиме. Я добре себе знала, знала, яким невитонченим і недосконалим є моє тіло, але більшу частину свого життя я цим взагалі не переймалася. Я виросла, маючи за раз тільки одну пару взуття, носячи сукенки, пошиті моєю матір’ю, а макіяж робила тільки зрідка. В останні роки я почала цікавитися модою, хотіла виробити собі смак під керівництвом Аделе, і тепер мені подобалося чепуритися. Але іноді – особливо коли я чепурилася не просто, щоб справити гарне враження взагалі, а заради конкретного чоловіка – мені здавалося, що в цьому виряджанні (саме так я це називала) є щось сміховинне. Навіщо всі ці зусилля, навіщо марнувати час на цей маскарад, якщо я могла робити щось інше. Які кольори мені личать, а які ні, які фасони роблять мене стрункішою, а які товстішою, який стиль підкреслює мої принади, а який приховує. Довгі, коштовні приготування. Перетворитися на стіл, накритий заради сексуального апетиту чоловіка, на добре приготовану страву, від якої у нього тектиме слинка. А ще страх не сподобатися, не мати гарний вигляд, не зуміти вправно замаскувати вульгарність плоті з її виділеннями, запахами і потворностями. Але я робила це далі. І ось недавно зробила це й задля Ніно. Я хотіла довести йому, що стала іншою, що набула певної витонченості, що перестала бути тією дівчинкою, якою я була на весіллі Ліли, чи ученицею на вечірці дітей Ґальяні, чи навіть недосвідченою авторкою єдиної книжки, якою я, мабуть, здавалася йому в Мілані. Але тепер годі. Він привіз зі собою дружину, і це мене розсердило, здавалося підлістю з його боку. Мені була огидною перспектива змагатися красою з іншою жінкою, до того ж на очах у чоловіків, я страждала від думки, що опинюся в одному приміщенні з тією гарною дівчиною, яку я бачила на фотографії, від цього мені аж защеміло в шлунку. Вона оцінюватиме мене, прискіпливо розглядатиме кожну подробицю з вищістю панянки з вулиці Тассо, яка змалечку звикла дбати про своє тіло; а потім, коли вечеря скінчиться і вона опиниться наодинці з чоловіком, з жорстокою відвертістю критикуватиме мене.

Я годинами вагалася і врешті вирішила вигадати якусь відмовку, щоб на вечерю пішов лише мій чоловік з дівчатками. Але наступного дня я таки не витримала. Одягалася, роздягалася, укладала волосся і розпускала його, надокучала П’єтро. Весь час заходила до нього в кімнату то в одній сукні, то в іншій, то з одною зачіскою, то з іншою і напружено питала його: «Як я тобі?» Він неуважно зиркав на мене і говорив: «Гарна». Я відповідала: «А якщо я одягну синю сукню?» Він погоджувався. Я одягала синю сукню, але вона мені не подобалася, бо була тісна в стегнах. Знову йшла до нього і казала: «Вона тісна». П’єтро терпляче відказував: «Авжеж, та зелена сукенка у квіточки тобі більше личить». Але я не хотіла, щоб