Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згодом пані Геня з людських пересудів і реплік почала здогадуватися, що сталося, але щоб зберегти бодай видимість правдоподібности вигаданої історії, усім і завжди давала одне пояснення: “Був добрий чоловік, але згинув на моє нещастя!”
— Як ви, Максиме, ставитеся до неї тепер?
— Вже три роки вона для мене не існує.
— А Олена, вона ж ваша донька?
— Відколи в неї з’явився другий батько, реальний, з цукерками й шоколадками, мій образ відступив у тінь. Коли ж чекіст покинув Геню, а вона про нього говорить як про чоловіка порядного, коханого, що згинув від нещастя, Олена не повертається до мене. Вона з мамою згадує того, а не мене.
— Ви не пробували пояснити доньці суті драми?
— Геня не дає їй мої листи, та Олена ще й не досягнула віку для обговорення теми. А з іншого боку, з табору також не напишеш так, як хотілось би написати.
— Нічого, друже Максиме, звільнитеся й повернете собі свою доньку.
— О, Левку, ваші слова та й до Бога! Ймовірне інше: вона віддасться і в неї буде своє життя. Залежить, що це буде за чоловік. Якщо він буде націоналіст, вони обоє повернуться до мене, а якщо буде комсомолець, то туманні спогади про мене розсіються без сліду і не буде в неї жодної потреби зближуватися з людиною по суті зовсім їй чужою.
— Та не чужою ж!
— Чужою. Знаєте приповідку: “Не та мати, що родила, а та що виховала”. Якщо це справедливо до матері, то до батька й поготів.
— Так, це правда. Москалі все роблять, щоб обірвати наше і кровно-родинне й ідейне коріння і зробити нас генерацією без майбутнього. Бачу, як тяжко вам було пережити зраду дружини.
— Важко. Проте не довго важко. Бо хіба я не знав, що чекісти здатні на будь-яку підлість? Знав. Хіба не бачив я, що більшість в’язнів без жінок, і не всі вони до суду були неодружені. Я був і є в націоналістичному гурті, а гуртом будь-яку біду легше пережити. Часом і тепер ще болить серце, але все ж я порівняно швидко оговтався.
— Слава Богу! — мовив, щоб розрадити. І подумав: а що мене чекає? Мати ніколи не покинуть.
Тричі судимим Степан Куриляк
Про Куриляка мені розповідав Степан Кравчук. Коли на шляху до робочої зони, мене наздогнав молодий чоловік і, вітаючись, назвався, я зауважив, що вже трохи знав про нього, принаймні — що його судили тричі. Мабуть, у зоні, що нараховувала 1800 політв’язнів не було іншої людини з трьома судимостями. Тепер він поруч. Трохи вищий за мене, стрункий, має продовгувате обличчя з правильними рисами, світлі очі, прямий відкритий погляд і рівний спокійний голос. З розмови довідався, що він 1929 року народження, отже — на один рік молодший за мене, родом з міста Дубного, що на Рівненщині. З обох волинських областей у концтаборі було багато націоналістів і з ОУН і УПА, і з молодших, хто організаційно не був пов’язаний з повстанським рухом, але був його ідейним продовжувачем. Куриляк був тричі засуджений, тож дуже рано почав.
Як розповів сам Степан Куриляк, вперше був заарештований енкаведистами разом зі всією родиною 19 січня 1945 року. Під час обшуку московські ординці знайшли деякі папери, що проливали світло на його участь в ОУН-УПА. Слідство велося впродовж року, однак йому пощастило по справі йти одному, бо своїми зверхника-ми і чільниками в повстанському русі називав тих, хто на той час уже був убитий.
У квітні 1946 року на підставі статей 54-1а і 54-11 КК УРСР “Особое совєщаніє” в Москві заочно засудило Степана Куриляка до чотирьох років позбавлення волі. Термін покарання відбув у місті Котлас Архангельської области, а по закінченні його відправили етапом на безреченцеве заслання до Казахстану. Він опинився у райцентрі Чілі Кзил-Ординської области. Працював у місцевій МТС електрозварювальником. Заробляв 270 рублів на місяць, а буханець хліба коштував 10 рублів. Як він каже, постійно був голодний і обдертий, як останній жебрак. Тричі на місяць (10, 20, і 30 числа, не пізніше десятої години ранку) був зобов’язаний відмічатися в комендатурі. Словом, умови його існування були нестерпні, а можливости влаштуватися на краще оплачувану роботу не мав, тож вимагав від своїх “душпастирів” перевести його в інше місце, де є змога хоч трохи більше заробляти.
Тим часом чекісти збирали на нього доноси і врешті-решт заарештували, звинувативши в антисовітській пропаганді та агітації. На підставі статті 58 КК РРФСР Кзил-Ординський обласний суд 25 січня 1951 року засудив його на 10 років концтаборів суворого режиму.
Відбувши неповних п’ять років в норильських таборах, Верховний Суд Казахської РСР термін покарання скоротив до 5 років і на підставі амністії від 1953 року його звільнили з-під варти і відправили на заслання до родини, що перебувала в Мончаловському районі Томської области. Це було у серпні 1955 року.
Весною 1959 року він повернувся в Україну і влаштувався працювати на будівництво цукроварні у місті Дубно. Одружився, згодом народився син, і міг би жити, як і багато інших, ледь стягуючи кінці з кінцями.
— Однак тодішня соціяльно-політична атмосфера в імперії була настільки задушливою, — розповідав Степан Куриляк, — що почувався в ній не ліпше за викинуту на берег рибину. Я не міг бути байдужим до гніту, до тотальної брехні, чим комуністичний режим душив народ, а тому часто у своєму оточенні називав речі справжніми іменами. То була пора “хрущовської відлиги”, режим нібито трохи попустив віжки, але час від часу я ловив себе на думці, що ходжу по краю прірви, проте мовчати не міг і продовжував, де тільки міг, розплющувати людям очі на більшовицьку дійсність.
У жовтні 1963 року чекісти заарештували мене втретє, а Рівненський обласний суд на підставі статті 62 ч. II КК УРСР, засудив до восьми років позбавлення волі.
А тепер, пане Левку, я вас попрошу допомогти мені написати скаргу Генеральному прокуророві УРСР на незаконний арешт і вирок стосовно мого звинувачення. Допоможете?
— Авжеж, — погодився я.
Р. S. До цієї історії додаю деякі документи, що збереглися до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.
