Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Дядько Нік закотив очі.  Кріс встав з–за столу і приніс градусник. Дженніфер зітхнула, затиснувши його в губах. Посидівши так якийсь час, вона подивилася на індикатор, Кріс перехопив градусник, присвиснувши:

–Ні хріна собі!

–Не висловлюйся, – застеріг Нік, глянувши на показники температури. –Я йду на роботу. Не зможу з нею залишитися.

–Я з нею залишуся, скажи тільки, чим лікувати.– відповів Кріс.

–Скільки пар ти пропустив у цьому семестрі? – примружився Нік.

–Слухай, чхав я на ці пари. – огризнувся Кріс, кивнувши на сестру. – Вона захоче попити води і зверне шию на сходах, вона ж ніяка.

Нік важко зітхнув і приніс аптечку, виписуючи Крісу назви ліків і почерговість прийняття. До кінця дня Дженніфер лежала на ліжку, відчуваючи лихоманку і слабкість, їй абсолютно нічого не хотілося. Салем бродив по ній, намагаючись відшукати зручне містечко, і хоч кошеня було легким, відчуття було, ніби по Дженніфер топчеться слон. Кріс зайшов до кімнати, принісши пігулки та воду.

–Джарвіс, час пити ліки, – повідомив він.

Кріс сів поруч і прибрав волосся з її обличчя.

–Ти завів будильник, щоб поїти мене таблетками? – запитала вона, відпивши води зі склянки.

–Звісно. Тобі потрібно правильно приймати ліки, щоб швидше одужати.

–Коли хворієш ти, не особливо відповідально підходиш до лікування. – зауважила Дженніфер.

–Це я, у мене застуда день і наступного я, як новенький.

–Хотіла б я так.– задумалася вона.

– Їсти хочеш?

Дженніфер похитала головою.

– Може, чаю принести?

Вона кивнула, подумавши про теплий напій із лимоном. Кріс закутав сестру у два пледи, увімкнув їхній улюблений серіал і приніс їй чай. Вона не пам'ятала, як заснула, хоча крізь сон проривалася думка, що їй потрібно здати проєкт з біології, від нього залежить річна оцінка. Коли вона прокинулася, за вікном уже було темно. Біля ліжка стояла чашка–термос із гарячим чаєм, пігулки, краплі для носа і серветки. Коли Дженніфер з горем навпіл підвелася і ввімкнула світло, помітила на столі флешку і роздрукований реферат. Кріс навіть це за неї зробив. "Головне не забути подякувати йому вранці.",– подумалося Дженніфер одразу перед тим, як вона знову провалилась в сон.

–Дженніфер. – прошепотів Нік. – Випий, тобі стане легше. – голос дядька проривався крізь неспокійний сон дівчини.

Гірка рідина прокотилася горлом, і Джен знову занурилась в глибокий сон, у якому була непроглядна темрява, і лише хлопець із чорними неспокійними очима говорив із дівчиною, схованою під капюшоном мантії.

–Тобі не варто було робити цього.– неспокійно говорив хлопець.

–Хранитель дав мені це зілля. –шепотіла дівчина у каптурі.–Воно стимулює її сили.

–Але навіщо, якщо вона відмовилася від них? Тим паче вона так захворіла! Це нерозважливо.

–Хранитель вилікує її зіллям зцілення.

–Ти ж розумієш, що хвороба викликана її відмовою від безсмертя? Інакше вона б прийняла зілля і виявила силу, яку пригнічує.

–Вона не може відмовитися від безсмертя, від своїх сил. Від неї залежимо ми всі!

–Вона обрала інше.– хитав головою хлопець.

–У неї немає можливості робити вибір! Ні в кого з нас немає!–крикнула вона.

Хлопець неспокійно ходив, сцепивши руки на грудях.

–Ти і її Хранитель зовсім збожеволіли!

–Чому ти так турбуєшся про неї?– запитала дівчина.

–Це тебе не стосується.– розсердився хлопець.

–Ну, зрозуміло.–захихотіла дівчина.– Тоді розкажи про це їй.

–Тобто?–спинився хлопець.

–Вона тут.– промовила дівчина, а потім озирнулась куточками очей і спитала в повний голос:– Чи не так, Дженніфер?

Дівчиною в каптурі виявилась Ельга. Хлопець перевів погляд темних очей прямо на Дженніфер, а потім усе занурилося в темряву.

Дивний сон дівчина не запам'ятала, зате вранці вона прокинулася абсолютно здоровою і перші кілька хвилин навіть думала, що їй наснилася її хвороба. Але ліки на столику біля ліжка доводили протилежне. Це було надто дивно, Дженніфер ніколи ще так не хворіла. Вона згадала їхню вчорашню розмову з Крісом і подумала, що бажання все ж таки іноді збуваються, нехай і в дивний спосіб. Зібравшись до школи, вона поснідала з сім'єю і сіла в машину до дядька. Нік мовчки відвіз її до школи і поїхав, дівчина дивилася слідом за машиною, що від'їжджала, і думала, що їм із дядьком пора б помиритися. Але, як підступитися до скривдженого Ніка, вона не знала.

У школі вже розвішали геловінські прикраси, бутафорські павутиння, що висіли в кутах, плакати з героями хорорів, прикріплені на інформаційних дошках, гарбузи з вирізаними обличчями прикрашали підвіконня. Дженніфер любила це свято. Переддень дня Всіх Святих у них з Оллі проходив так: вони збиралися в неї (бо до нього дядько Нік ніколи не пускав), вбиралися в нечисть, змішували томатний сік із будь–якою доступною випивкою, називаючи напій "Кров", сідали біля комп'ютера та дивилися бутафорські жахастики. Стандартний геловін двох зануд, але Джен і Оллі ніколи не скаржилися.