Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Вона обійшла вчительський стіл і міцно обійняла міс Ґотлін. Ельга погладила Дженніфер по спині. Вона зауважила про себе, до чого ж руки вчителя були холодними, але списала це на непідключене опалення в школі.

Затримавшись після занять, вони трохи поговорили. Ельга відкрила шухлядку і дістала блакитний кекс, вкритий солодкою патокою, їстівними перлинами, симпатичним малюнком сніжинки, кекс був обмотаний у кольоровий гофрований папір.

–Кексик? – запропонувала вона.

Дженніфер згадала, що нічого не їла, а тому кивнула і подякувала викладачеві. Ельга провела ученицю до воріт школи, і Дженніфер знову завела розмову, помітивши на обрії Найджела, Джілану та Есме, міс Ґотлін зрозуміла суть плану і запропонувала пройтися до будинку Дженніфер. Дівчина моментально погодилася, аби тільки позбутися своїх "друзів".

–Ельга буквально не дає їй проходу! – підсумував Найджел. – Якщо це її тактика, то чому наша не працює?

–Давай, простежимо за ними? Якщо Ельга нападе, ми захистимо Дженніфер.– запропонувала Джилана.

Вони повільно йшли за Дженніфер і Ельгою, які вели жваву бесіду й реготали. Коли вони зупинилися біля невеликого двоповерхового будинку. Найджел зупинив подруг, уважно дивлячись за Дженніфер та Ельгою, які продовжували говорити. Коли Дженніфер обійняла її на прощання, Найджел зрозумів, що Ельга схоже вже глибоко встромила в неї свої пазурі. Ельга дочекалася, коли дівчина ввійде в будинок і перенеслася, залишивши на асфальті морозні сліди.

Вранці, зустрівши Ельгу в школі, Найджел рішуче підійшов до неї. Вона повернулася в бік класу.

–Ельго? –він побіг за нею. Дівчина йшла не поспішаючи, він би сказав грайливо і граціозно пританцьовуючи.

–Принявся вливатися, то вливайся. – тихо сказала вона. – У цій школі я – міс Ґотлін. Чого тобі, Найджеле?

–Не чіпай її.– попросив він.

Ельга зупинилася, глянувши на нього глузливо.

–А то що? Зіштовхнеш мене квітучою колодою?

–Хіба це те, чого ти хочеш? – зітхнув він. – Хіба вбивство невинного допоможе тобі?

–Не стій у мене на шляху, Найджеле. – понизила голос вона.– Я прагну розгадати цю загадку, так само, як і ти. Припиніть плутатися в мене під ногами зі своєю зграєю.

–Я не дам тобі вбити її. – знесилено сказав він. – Або нам... – він не хотів цього казати й розгубився, а потім зібрав свої сили в кулак і продовжив, пильно дивлячись у її очі. – Або нам доведеться вбити тебе.

Найджел ненавидів себе за ці слова. Але це так. Якщо в силах Дженніфер врятувати світ, який Ельга прирекла на загибель... так тому й бути. Він дивився в її темні очі, намагаючись у них щось відшукати, але вони були порожніми.

–Ну ж бо, увімкни мізки. – вона підійшла до нього ближче, упершись важким поглядом. – Просто подумай, що сильніше, твердий, непорушний лід чи пара бур'янів? Не заважай мені, інакше я тебе знищу.

Вона послала йому гнівний погляд і увійшла в клас. Одночасно з нею зайшов хлопчик, який навчався в середній школі.

–Доброго ранку, міс Ґотлін.

–Привіт Джеймі.– сказала вона співочим голосом.

Борючись із жахливим сном, Дженніфер здригалася. Вона бачила крижаний палац десь у снігових горах і від того її тіло било дрібне тремтіння. Відчуття страху, що скував груди й горло, викликало жахливий головний біль, від якого закладало вуха. Поступово відгукувалися віддалені звуки реальності: звук будильника, чиїсь кроки, голос дядька Ніка, що проривався крізь сон:

–Дженніфер! Спускайся снідати.

Ледь розплющивши очі, вона спробувала встати, у вухах стояв дзвін, а ніс був повністю забитий. Дівчина спробувала прочистити горло і відчула ріжучий біль. Скривившись, вона відкинула простирадло, глухий звук удару чогось легкого об підлогу відволік дівчину. Опустившись, вона взяла в руки холодний камінь на шкіряному шнурку. Це був старий кулон, який вони купили, коли їздили на канікули до Каліфорнії. Покрутивши в руках ще кілька миттєвостей, Дженніфер поклала підвіску в кишеню куртки Кріса, що висіла на дверях її кімнати. Тримаючись за стіну, дівчина спустилася вниз, кожен крок відлунював новим ударом головного болю у скронях, вийшовши на залиту сонцем кухню, Дженніфер відчула, як їй стало зовсім зле.

Салем, що чавкав з нової миски, яку купив йому Кріс, втупився на господиню, махнувши хвостом. Дядько Нік усе ще не розмовляв із племінницею, але за кота її не вичитував, купив йому лоток, наповнювач і недешевий корм для кошенят. Запланував на вихідних зводити його до ветеринара на консультацію. Дженніфер цінувала це, хоча вдосталь розчулитися кошеням, яке саме з апетитом снідало, заважала найсильніша застуда, що звалювала її з ніг. Вона закашлялася, відчуваючи біль у грудях.

–Дуже по–дорослому, Дженніфер. – сказав дядько Нік, кладучи яєчню в її тарілку.

–Привіт, домашнім.– сказав Кріс, він чмокнув сестру в маківку, падаючи за стіл. Коли Дженніфер знову закашлялася, він уважно подивився на сестру.– Джен?  Ти захворіла?

Вона знизала плечима і спробувала прочистити осипле горло.

–Та симулює вона.– підсумував дядько.– Не вийшло. Ти підеш до школи.

–Дядьку, поклади вже свою диво яєчню і глянь на неї... – Кріс доклав до чола сестри тильний бік широкої долоні, яка прикрила Дженніфер половину обличчя. – Вона явно захворіла.