Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Недовго вагаючись, він кивнув.

— Родеріка вбили. Куди він дів дитину, так і не дізналися, але не думаю, що він зробив щось жахливе. Я знав свого брата. Він міг зрадити корону, але вбивати дітей… Родерік не був монстром. Думаю, цілком можливо, що принцеса зараз жива.

«Зрадити корону? — второпала Аліса. — От лайно». Її викрав з палацу батько Нейта. Батько її, трясця, хлопця. За це він отримав відзнаку?

— Тоді я не маю сумнівів, — промовила директорка й склала руки перед собою, зі смутком киваючи Чарлі, щоб він уклав рослину в яму.

Хлопчик без зайвої балаканини виконав наказ, потім забрав у Джона лопату та, не церемонячись, почав закопувати зів’ялу квітку. Грудочки землі так і дріботіли по стінках глиняного горщика, нагадуючи маленький дощ на початку осені.

— Ти ж розумієш, що буде, якщо Вільгельм про це дізнається? — повела Дараган за пару хвилин. — Артур мій друг. Саме він допоміг мені отримати посаду в Академії. Зараз його донька тут, у небезпеці, Артур в іншому королівстві, а я нічого не зроблю? — Вона похитала головою з запереченням. — Треба знайти Анабель раніше, ніж про неї донесуть Деміану. Тобі я довіряю, ти нікому не скажеш, а от іншим… Віола й Стівен працюють тут не так і довго. Джозеф — боягуз. Том — ходячі кістки. Від Едгара вічно смердить, як від курильні, а Синтію я знаю добре, і довіряти їй точно не слід. Доведеться працювати втрьох.

— То що тобі зараз відомо? — Джон навіть не думав відмовлятися й одразу перейшов до справи. — Курс? Кафедра?

— Нічого суттєвого. Найімовірніше, вона зараз на першому курсі, хоча це не точно, бо за віком може навчатися й на другому, і на третій проскочити. Однозначно можна відкинути кафедру ключників. Це все. Ані одяг, ані маска нічим не допомогли. Анабель може бути будь-де.

— Будь-де в межах твого факультету, — наголосив він, чухаючи потилицю. — Так, не густо. І як її знайти?

— Як завжди, шукати підозріле, читати улюблену студентську газету. У тебе є Робін Ландер, можеш розпитати і його. Якщо якісь чутки між студентами є, він їх знає.

Джон недовірливо пирхнув.

— Робін уже склав список кандидатів. Коротко про його знання: серед них була Маргарет. Теорія змови, звісно, цікава, але ж це повна нісенітниця.

Директорка стенула плечима, дивлячись, як горщик з рослиною з кожним рухом лопати ховався під землею.

— Були й кращі варіанти, — згадала вона, — наприклад, Сара з рослинників. Розумна, талановита, але не виділяється. Принцеса, за спостереженнями твого племінника, часто використовувала рослини.

Почувши характеристики, які директорка надала принцесі, Аліса ледь не пирснула зо сміху. Вона враз зрозуміла, що їхні пошуки їй не загроза. Розумна? Не вище середнього. Талановита? Ну, як сказати. Не виділяється? О ні, це точно не про неї.

— Скажи мені, це ж не вона Звірів сюди приманила? — раптом поцікавився Джон.

Алісі й самій кортіло почути відповідь Дараган на це запитання.

— Ні, але це не менш проблемна людина. На щастя, її ім’я я знаю, проте тобі сказати не можу, бо, на відміну від принцеси, про це зараз студенти й близько не здогадуються, навіть Робін.

Про проклятого в Академії? Ще й як здогадуються, завдяки Генрі.

— Ясно, досі боїшся, що Синтія змусить мене розповісти їй усе своїми жіночими чарами, — засміявся гвардієць. — Я ж не ношу на собі купу амулетів.

— А варто б. — Вона повернулася до Чарлі: — Ти вже закінчив?

Він кивнув, витираючи рукавом піджачка попід носом.

— Ще раз змусиш мене займатися такою маячнею, отрую тобі чай.

— І хто ж тоді зніме з тебе закляття? — Директорка усміхнулася. — Ходімо, — вона почала йти в напрямку Академії, — поки студенти не наробили нам ще більше проблем.

Лакей передав лопату Джонові й побіг слідом за нею. За мить дядько Нейта теж пішов. Коли їхні силуети заховалися за деревами, а від кроків не долинало й тріску, Аліса вийшла з-за дерева, озирнулася й поквапилася назад до Академії.