Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

і вона робила все, щоб цього досягти. Хоча самого Ґендзі непокоїло те, що жриця не має надійного опікуна, спроможного задовольнити її повсякденні потреби, він усе-таки відмовився від думки перевозити її в садибу на Другій лінії, щоб чутка про це не дійшла до вух старшого брата, колишнього імператора Судзаку. Отож, удаючи, що нічого про все це не знає, взяв на себе всі турботи, пов’язані з підготовкою до відповідної церемонії — так, як мало б личити батькові.

Дізнавшись про таку підготовку, колишній імператор вельми засмутився і, щоб не давати приводу для людських пересудів, перестав листуватися із жрицею, а коли настав день її входження в Імператорський двір, послав їй рідкісні дари, дібрані з особливою старанністю, напевне, з думкою, що їх побачить Ґендзі: небаченої краси вбрання, коробки для гребенів тощо, скриньки з горщиками для ароматів, куривом різноманітних трав, пахощами для одягу, які відчувалися на відстані ста кроків.

А Ґендзі і справді саме тоді перебував у садибі жриці на Шостій лінії, і її помічниця показала йому прислані дари. Одного погляду на кришку коробки для гребенів було досить, щоб збагнути, з якою вишуканою майстерністю вона зроблена. До скриньки для шпильок разом з гілочкою штучних квітів був прикріплений аркушик паперу:

«Може, тому,

Що гребінцем прощальним,

Я вашу зачіску прикрасив,

Веліли розійтися

Нам боги по життю...»

Прочитавши ці слова й згадавши свій прихований намір, Ґендзі мимоволі пожалів колишнього імператора, бо на власному досвіді знав, як тому, закоханому, було важко того дня, коли молода жриця вирушала в Ісе. І от тепер, коли нарешті вона повернулася у столицю і, здавалося б, ніщо не заважало йому задовольнити своє давнє бажання, виникла така несподівана перешкода. Зрікшись престолу, колишній імператор нарешті мав змогу жити мирно й спокійно, якби не ця прикрість. Ставлячи себе на його місце, Ґендзі розумів, що в такому випадку сам почувався б сильно ображеним. «Навіщо я затіяв такий зухвалий вчинок, який завдасть братові великих страждань? Хоча я міг на нього нарікати, але ж я знаю, що в нього добре серце...» — думав Ґендзі, ледве стримуючи хвилювання.

«І що ви збираєтеся відповісти? Напевно, крім цього вірша, був і лист?» — запитав він, але помічниця, зніяковівши, нічого не показала. Сама жриця, перебуваючи у поганому настрої, видно, не мала бажання відповідати колишньому імператору.

«Залишати лист без відповіді нечемно і нешанобливо», — нагадували служниці, а Ґендзі, почувши їхні вмовляння, додав: «Не можна нехтувати листом такої високої особи. Напишіть хоч для годиться кілька слів». І тоді жриця, поборовши сором’язливість, пригадала ясно, наче це було вчора чи сьогодні, той давній день, коли, вирушаючи в Ісе, з відкритим юним серцем дивилася на струнку, вродливу постать імператора та його заплакане обличчя. А ще в пам’яті сплив образ покійної матері, й вона написала:

«Колись давно,

Перед розлукою,

Сказали Ви: «Прощайте!»

Та, повернувшись, з особливим сумом

Згадую сьогодні слово це...»

От, здається, і все, що вона написала. Гінця наділили щедрими дарами. Ґендзі дуже хотів дізнатися, що відповіла жриця, але не зважився спитати.

Колишній імператор, красою схожий на вродливу жінку, разом із привабливою жрицею склали б чудову пару, тоді як нинішній Імператор[358] був зовсім ще юним. Ґендзі здогадувався, що, напевне, жриця невдоволена таким різким поворотом її долі, але змінити що-небудь уже не міг і далі керував підготовкою до церемонії, стежачи за тим, щоб суворо дотримувалися всі відповідні приписи, а безпосередній нагляд за її здійсненням доручив своїй довіреній особі — Сурі-но сайсьо. Щоб брат не здогадався про його опіку над жрицею, Ґендзі уникав зустрічі з ним і вдавав, що приходить в Імператорський палац тільки для того, щоб навідатися до юного Імператора. У садибі жриці на Шостій лінії завжди збиралося чимало шляхетних жінок, а тепер її оточувало прекрасне товариство навіть таких, що зазвичай проводили час у власних родинах.

«О, якби-то жила її мати! Як раділа б вона, що її зусилля увінчалися успіхом!» — думав Ґендзі, згадуючи покійну. Та й не тільки він, багато хто сумував за нею, багатьом її не вистачало. Настільки вона вирізнялася від інших своєю освіченістю і витонченими смаками, що Ґендзі раз у раз повертався до неї думками.

Того дня імператриця Фудзіцубо також перебувала у палаці. Дізнавшись, що до нього приведуть нову чарівну особу, Імператор явно хвилювався від нетерпіння. Як на свій юний вік він здавався досить дорослим. «Незабаром сюди завітає прегарна панна. Постарайтесь гідно її зустріти», — повчала Імператриця, а він губився у здогадах, як поводитися з дорослою особою. Та от смеркло, й у палаці з’явилася жриця. Вона була така спокійна і стримана, невисока й тендітна, що Імператорові одразу сподобалася. До дочки Ґон-цюнаґона[359], ньоґо Кокіден, він уже встиг звикнути і з нею почувався вільно. А от нова панна трималася з такою спокійною гідністю, що він мимоволі ніяковів, тим паче що й Ґендзі ставився до неї з особливою шанобливістю, не допускаючи жодної легковажності. Отож вийшло так, що обидві наложниці почергово прислужували Імператорові вночі, а дні він проводив за дитячими забавами у покоях Кокіден. Віддаючи дочку на службу в палац, Ґон-цюнаґон покладав на неї великі надії, і поява там нової суперниці, звісно, не на жарт його занепокоїла.

Перечитуючи відповідь на свій лист, надісланий з коробкою для гребінців, колишній імператор щоразу відчував, як важко буде йому забути жрицю. Одного разу до нього зайшов Ґендзі, й вони довго розмовляли. При цій нагоді старший брат знову згадав той пам’ятний день, коли жриця вирушала в Ісе, але прямо своїх почуттів не відкрив. Зі свого боку Ґендзі також не виказував того, що про все здогадується, але, намагаючись проникнути в братову душу, раз у раз переводив розмову на жрицю і, на превеликий жаль, переконався, що той все ще не байдужий до неї. Зрозумівши, що старшого брата полонила небуденна, разюча краса жриці, Ґендзі навіть заздрив йому, бо й сам хотів би роздивитися її зблизька, але не мав змоги. Якби жриця мала хоч трошки юної безтурботності, то він знайшов би нагоду зблизитися з нею, та оскільки вона поводилася щораз стриманіше й вишуканіше, то Ґендзі навіть радів з цього, вбачаючи в ній ідеальну жінку для молодого Імператора.

За таких обставин, коли Імператорові прислужували дві наложниці, принц Хьобукьо не зважувався віддавати ще й свою дочку в палац, а вирішив почекати, поки Імператор стане трохи дорослішим, щоб гідно її оцінити. А наразі Імператор ставився прихильно до обох жінок, які змагалися між собою за те, щоб зайняти виняткове місце в його душі.

Понад усе Імператор цікавився живописом. І, мабуть, саме завдяки такій пристрасті він досяг у малюванні незрівнянної майстерності. Колишня жриця також добре володіла пензлем, а тому досить швидко вони порозумілися. Імператор часто заходив до неї, і вони разом малювали одне для одного. На його увагу заслуговували ті молоді придворні, які вправлялися в малюванні, та ще з більшою насолодою він дивився на цю чарівну особу, яка вільним рухом накидала щось на папері або, спершись