Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 61 -

«Поговоримо?» — запитав Уайт, на що йому Сільсія відповіла — «не тут!»

Уайт і Аберхат мовчки вирушили до озера, оминаючи старі, високі магнолії, які стояли уздовж дороги, які не переставали цвісти навіть взимку. Недалеко від бюрозового озера, де вода мерехтіла, Сільсія зупинилася, обережно озираючись.

— Тут буде добре, — сказала вона, поглядаючи на капрала. — Ніхто не заважатиме.

Сільсія стояла поруч із озером під тінями магнолій. Величність магнолій, що цвіли навіть у зимовий час, вражала її кожного разу. Вона споглядала на озеро, де останні сонячні промені майже сідаючого сонця, танцювали на поверхні води, створюючи мерехтливий візерунок. Серед цього прекрасного пейзажу вона відчувала себе звільненою від щоденних турбот.

Аберхат відкрито дивилася на Уайта, вражена тим, як він ідеально вписувався серед всієї цієї природної краси. В неї не виходило на нього довго злитися. Щоб Роувен не зробив, серце Сільсії щоразу замирає від його присутності.

— Вибач за маму, — їй справді було за дії Моріани ніяково.

— Я хотів би скасувати свою заборону, — промовив Уайт, вручаючи їй пластикову картку з її іменем та ігноруючи повністю її вибачення. — Це було емоційним рішенням. Його дія так швидко не скасовується.

Сільсія не відразу зрозуміла сенс його слів. Вона прийняла пластикову картку зі своїм іменем, поглядаючи на неї з плутаниною в думках. Повільно її осяйнуло, що Роувен скасовує заборону на її чаклунство.

— Емоційне рішення? — запитала вона, збираючи свої думки до купи. — Ти скасовуєш заборону?

Роувен поглянув на неї серйозно, відчуваючи важливість цього моменту.

— Так, — він відповів, сподіваючись, що зможе повернути її довіру та розуміння. Капрал проводить правою долонею в повітрі, й символи на її руках спалахують блакитним свіченням. — Ти можеш знову чаклувати. Те, що мітка буде світитись, не зважай на це. Певний час символи на руках ще будуть, потім самі по собі зникнуть.

Аберхат стояла перед Уайтом, її погляд мандрував між його очима, сповнених рішучості та підборіддям, яке ставило під сумнів його почуття.

— Емоційність? — вона повторила, майже не вірячи в те, що чує. — Ти оцінював особисто, а не опираючись на вміння?

Уайт кивнув, він нікому не демонстрував власні внутрішні відчуття, та зараз йому потрібно було випустити на поверхню те, що переконає Сільсю.

— Так, — сухо він сказав. — Те, що відбулося вчора, виявилось для мене важливим. Більше, ніж я очікував, — він пояснив, звертаючись до неї. Кутики його рота були напівзігнуті, утворюючи легку посмішку, яка виражала впевненість і підозрілу теплоту.

— Я тебе не розумію. Спочатку ти заявляєш мені, що тобі я абсолютно байдужа, а тепер… Роувен, в яку гру ти граєш?

Сільсія дивилася на Роувена з недовірливим виразом. Вона була здивована його різкою зміною у ставленні. Щось в середині, підказувало Аберхат, що ці зміни не до хорошого, та серце все одно радісно підстрибувало від слів капрала.

— Сі-і-я, — її ім’я з його вуст, тягнеться мов свіжий мед. Роувен підходить до неї ближче, намагаючись наблизитися до Сільсії, але вона відступає. Уайт впевнено йде їй на зустріч, це триває доти, доки Аберхат спиною не впирається в стовбур магнолії. Затримавшись на мить, Роувен впирається рукою в стовбур дерева, демонструючи рішучість. Пальці його правої руки торкаються до підборіддя Сільсії, піднімаючи його в гору разом з її поглядом. У його очах палахкотять справжні іскри. Погляд проникає глибше, не просто в очі, а в саму душу. — Оповідки тобі розповість казкар, —  його слова звучать м'яко, і вони майже зникають в тиші.

Піддавшись обличчям вперед, Уайт зупиняється в кількох сантиметрах від її губ, залишаючи вибір за нею. Сільсія стоїть перед Роувеном, її тіло напружено від внутрішньої боротьби, яка розгортається у її душі. Все змішано до неможливості: з одного боку, це бажання піддатися привабливості, що виникає між ними; з іншого — недовіра до цієї нової ситуації.

Роувен скорочує знову відстань, випробовуючи її межі. Подих капрала відчутний на її губах, він навмисно зводить до мінімуму відстань між ними. Його обличчя припадає до неї, і вони майже торкаються губами.

Цей момент – це зустріч двох протилежних почуттів: привабливості і вагання. Уайт повністю залишив вибір за Аберхат. Сільсія відчуває пульсацію власного серця, яке б'ється все швидше, коли Роувен стоїть так близько. Її дихання нерівне, а очі виражають змішані почуття. Вона вагається: З одного боку, привабливий капрал Уайт, і його солодкі слова, про які мріє майже кожна дівчина; з іншого — недовіра і страх перед тим, що може відбутися далі.

Його погляд віддзеркалює внутрішню напруженість, але водночас він позбавлений напору або тиску.

— Ти можеш прийняти чи відхилити це, — промовив він тихо, сприймаючи її сумніви. — Вибір за тобою.

Сільсія змішано дивиться на нього, коливаючись між бажанням віддатися миті та потребою захистити себе від невідомого. Зазвичай впевнена в собі Аберхат, зараз вагалася як ніколи.

— Я… не вірю тобі, — відповіла вона нарешті, впираючись руками в його груди, щоб зберегти дистанцію.

Її власні слова та дії викликають всередині суперечливість і розчарування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍