Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 62 -

Моріана сиділа в кімнаті, охоплена невпевненістю і тривогою. Вона не знаходила собі місця, оглядаючи  в кімнаті кожен знайомий предмет,  який в цей момент був таким незвичайним, далеким. Їй хотілося вберегти доньку від всього лихого та болючого. Якщо під першу категорію підходили всі королівські військові, то під другу підпадав безпосередньо капрал Роувен Уайт. Аберхат-старша з самого початку відчувала до нього неприязнь, і це відчуття лише зайве закріпилося. Вона не хотіла підслуховувати доньку, так вже вийшло, що вона стала свідком розмови Сільсії та Татіри.

«І все-таки вона в нього закохана», — сумно зітхнула Моріана. — «І що мені тепер робити?!»

Проводячи долонею над свічкою, вона запалювала її, спостерігаючи як полум’я зігріває її руку, а потім проводила знову, щоб та згасла, залишаючи по собі слабкий димок. Моріана бавилася зі свічкою, прислухаючись до звуків. Її серце пришвидшено застукало, коли вона почула довгоочікуваний звук відкриваючих дверей і скепіт підлоги.

— Ти робиш помилку, — спокійно сказала Моріана, дочекавшись доньки. — Капрал Уайт розіб’є тобі серце.

Сільсія увійшла до кімнати, помітивши, як її мати грає зі свічкою. Її власне серце теж стукотіло від напруження. Вона стояла, дивлячись на Моріану, яка була напруженою, а в очах помітна тривога.

— Я не роблю помилки, мамо, — відповіла Сільсія, рішуче зійшовшись зі своєю матір'ю в оживлену бесіду. — Це моє рішення. Якщо ти так хвилюєшся за мене, будь ласка, не чини подібного. Твоя неприязнь до капрала Уайта все тільки ускладнює.

Моріана зморщила чоло, реагуючи на відповідь доньки.

— Сільсія, ти занадто молода, щоб робити такі рішення. Цей капрал... його дії не звичні для нашого кола. Я бачу, як він дивиться на тебе. Він ризикує твоїм серцем, а це неприпустимо.

— Мамо, це моє життя, мої власні рішення, — Сільсія виразно відповіла, відчуваючи себе старше, ніж коли-небудь раніше. — Я ціную твою турботу, але це моя справа. Якщо це стане помилкою, це буде моя помилка. Досвід, без якого я не подорослішаю у твоїх очах так точно.

Моріана мовчки спостерігала за донькою, володіючи своєю внутрішньою боротьбою, яка перепліталася з тривогою та непевністю.

— Я більше не стану тобі дорікати, Сільсія, — м'яко промовила Моріана, але з примітним тоном тривоги. — Роби так, як вважаєш за краще. Але будь обережна. Капрал Уайт... я не впевнена в його намірах.

Сільсія відчула тепло материнської підтримки. Вона обійняла матір, цілуючи її в щоку.

— Дякую, мамо, — сказала вона, маючи на увазі не тільки за слова, але й за те, що вона відчувала в цьому моменті. — Я отримала за перше випробування всі десять балів, — радісно додала Аберхат-молодша. — Ось поглянь тільки, — дістав з кишені пластикову орну картку, Сільсія показала свої бали, які відображалися навпроти її імені. — Роу мені допоможе поліпшити свій магічний потенціал. Він особисто тренуватиме мене.

Моріана стурбовано підвела брови.

— Капрал Уайт буде тебе тренувати?

Моріана зітхнула, виявляючи занепокоєння.

— Угу, — вона кивнула головою. — В мене від цього аж мурашки по тілу.

— А ще кілька годин тому ти говорила, що провалила випробування.

— Я думала, що провалила.

— Вже пізня пора, йди відпочивати, і не забудь випити пігулку!

— Так,точно командире, — Сільсія демонстративно віддала честь матері, після чого попрямувала до своєї кімнати.

«Сьогодні день був ду-уже довгим», — подумала Аберхат, відчуваючи страшезну втому у кінці дня.

Прийняв душ і вгостившись в ліжко, Сільсія не могла позбутися думок про Роувена і його несподівану зміну ставлення.

«Чому він раптом почав допомагати? Чи є в цьому щось  глибше, ніж здається з першого погляду?» — в неї було купа питань без відповідей.

***

Другий етап відбору Сільсія ледь не проспала. Остані події так її вимотали, що вона зовсім втратила почуття часу. Якби Олавей за нею не зайшла, то про наслідки Аберхат навіть думати не хотіла.

Професор Букенс був зовсім не тим викладачем, який би пробачив їй запізнення. Його строгий погляд і рішучий тон нагадували про важливість дисципліни і відповідальності, а ще до неприязні. Клятої неприязні яка тягнулася із Чорного діаманту. Бертрам навіть не приховував того, що Аберхат є не бажаним учасником відбору. Коли Сільсія увійшла до лекційної зали, погляд Дукенса впевнено вчепився саме в неї, як той пес у свою кістку.

— Ходімо хуткіше, — тихо звернулась Аберхат до Олавей й прискорила крок, щоб скоріше стати в шеренгу до решти учасників.

Шатро, де була лекційна зала вражала своєю атмосферою серйозності й навчальної атмосфери. Великі дерев'яні столи з комфортабельними стільцями розставлені в ряди, створюючи відчуття організованості та порядку. На стінах, що були із цупкої тканини, висіли великі дошки з написами, діаграмами й формулами, що стосувалися магічних процесів та практик.

Підійшовши ближче, можна було помітити, як кожен стіл мав свій набір книг і записників для учасників відбору. Лекційний пристрій виглядав як прямокутна коробка з дерева, вкрита розписами рун, в різних комбінаціях. Кожна руна сяяла слабким, ледь помітним оку світлом, а її контури підсвічувались кристалами, вставленими у відповідні місця. Кристали мали різні кольори: сині, зелені, червоні та жовті, і вони сприяли додатковому освітленню пристрою. Артефакт здавався живим, випромінюючи суттєву енергію. Лекційний артефакт стояв на подіумі, по середині стола, за яким сидів професор Дукенс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍