Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо стосується економіки, а не радянської влади. Тому це звинувачення вміняється мені у вину незаконно.

Суд каже у вироці:

“В січні і травні 1962 р. Куриляк зводив наклеп на політику Радянського Союзу в питаннях роззброєння і скорочення збройних сил Радянського Союзу”.

Що це за наклеп? Як він підриває чи ослаблює радянську владу? Якими доказами підтверджується? На ці важливі питання суд не відповідає. Виходячи з оціночної теорії, суд не вважав за потрібне виконувати вимоги радянського процесуального закону, тому й дозволив собі записати у вироці цю нахабну брехню. З метою відновлення моїх законних прав та усунення порушення соціалістичної законності цей епізод повинен бути виключений із звинувачення.

“На початку 1962 р. Куриляк у присутності гр. Попилевича зводив наклеп на Комуністичну партію Радянського Союзу, на вчення марксизму, порівнюючи його з релігійними догмами”, — говориться далі у вироці.

Це твердження суд взагалі не повинен був записувати у вирок, бо воно стосується не права, а ідеології, а суд не ідеологічна комісія. Але оскільки суд тлумачить ст. 62 КК надзвичайно широко, розтягує її як гумову, оскільки у руках суду ст. 62 КК — це щось безмежне, під що він здатний підвести будь-яку розмову, то доведеться пояснити наведений епізод.

Свідок Попилевич, на якого посилається вирок, показував у суді, що я балакав з ним про те, що деякі відповідальні комуністи у своїх виступах говорять одне, а на ділі роблять зовсім інше, як і деякі священики, що в своїх діях далекі від тих норм поведінки, до яких закликають християн. (Комуністи, про яких тоді говорилося, були ув’язнені за скоєні ними злочини.)

Я неодноразово заявляв у суді клопотання, щоб секретар судового засідання записувала повніше свідків, але суд практично відхилив мої клопотання і покази комуністів Попилевича, Ковальського, а також Тикова, Балабзовського, Косянчука та інших, що давали правдиві покази, не були записані, а частково їм навіть приписано те, чого вони зовсім не говорили.

Ось черговий епізод звинувачення.

“У квітні-травні 1962 р., вихваляючи життя і порядки у капіталістичних країнах, Куриляк зводив наклеп на радянську дійсність, на керівників ЦК КПРС і радянського уряду”.

Суду нічим було розкрити зміст цього звинувачення, бо за словом “наклеп” немає нічого антирадянського, а є лише звичайнісінька розмова, про що й говорили в суді свідки. Крім недоведеності і необґрунтованості, це звинувачення ще й не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо можна “вихваляти життя і порядки в капіталістичних країнах”, і не зводити наклеп на радянську дійсність. Зводити наклеп на будь-що, — значить приписувати йому свідомо такі факти чи властивості, яких воно насправді не має. Отже, суд проявив чималу неграмотність, звинувативши мене в тому, ніби я зводив наклеп на радянську дійсність, на керівників ЦК КПРС і радянського уряду.

Ні радянська дійсність в цілому, ні керівництво ЦК КПРС і радянського уряду не є об’єктом такого злочину, як антирадянська агітація і пропаганда.

Екзарх київської православної церкви з усім священним кліром і семінаріями — це також радянська дійсність, але цілком зрозуміло, що наклеп на духовну семінарію не підриває і не послаблює радянської влади. Об’єктом антирадянської пропаганди або агітації є радянська влада, а не керівництво ЦК КПРС і радянського уряду. Стаття 62 КК УРСР захищає систему влади, а не окремих керівних осіб. Для захисту керівних осіб є інші статті кримінального кодексу. Таким чином наведене звинувачення не має у собі складу злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, тому його необхідно усунути з вироку.

Суд записав у вироці нахабну брехню про те, що я, нібито, схвалював дії “оасівців” і пропонував створити аналогічні банди в СРСР для боротьби з існуючим ладом. З усіх інкримінованих мені обвинувачень це є найважче. За логікою вироку виходить, що я, хто мав уже нещастя двічі побувати у таборах для державних злочинців, обрав якраз Окіпного для такого заклику. Яка дурниця! Як можна було писати у вироці такі небилиці?! Далі у вироці записано:

“Весною 1963 р. Куриляк у розмові з Окіпним зводив наклеп на одного з керівників партії та уряду, опорочуючи його виступ перед працівниками літератури й мистецтв”.

Це твердження є вигадкою Окіпного і, до того ж, немає у собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо ні один з керівників партії і уряду, ні його думки з питань літератури і мистецтва не є об’єктом антирадянської пропаганди чи агітації, тому наведене твердження інкримінується мені не законно.

“В розмові з Синицею, — говориться далі у вироці, — опорочував радянську владу, висловлювався за організацію приватного сектору в промисловості”.

Мабуть, суд мав на увазі дві окремі речі: опорочування радянської влади і висловлювання за організацію приватновласницького сектору в промисловості? Як я опорочував радянську владу? Що я про неї говорив таке, що могло підірвати чи ослабити її? Чому суд не виконав вимогу ст. 334 КПК УРСР, яка зобов’язує суд обов’язково зазначати спосіб скоєння протиправної дії? Він не зробив цього, щоб не розкрити своєї фабрикації цього звинувачення. Загалом, суд весь вирок побудував хитроумним способом: він заявляє, що “зводив наклеп”, “опорочував”, але зовсім не показує, що ж це за “наклеп” та опорочування, в чому воно полягає, як воно робилося? Такі голослівні твердження повноважного органу є грубим порушенням соціялістичної законності і радянського правопорядку, бо будучи абстрактними, позбавляють можливості відстоювати свої законні права. Твердження вироку про те, що я висловлювався за організацію приватновласницького сектору в промисловості є вигаданим і не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо стосується економіки, а не такої політичної інституції, як радянська влада.

Далі мені інкримінується таке:

“В липні 1963 р. Куриляк серед робітників цукрозаводу зводив наклеп на рух за комуністичну працю в СРСР”. Тут знову нахабна брехня і безсовісне перекручування фактів, показів свідків, моїх показів. Суд либонь розумів, що громадський рух за комуністичну працю не є об’єктом злочину антирадянської пропаганди чи агітації, бо бригади комуністичної праці — це не радянська влада, але все ж вніс до вироку цю нахабну брехню, аби посилити нібито антирадянський зміст моєї політичної характеристики. У вироці записано:

“У вересні-жовтні 1963 р. Куриляк, у зв’язку із зверненням радянського уряду про економне розходування хлібних виробів, зводив наклеп на політику радянського уряду, допускав наклепницькі висловлювання на адресу глави радянського уряду”.

Побачивши у кіножурналі розвантажування в гаванському порту радянського пароплава з пшеницею у той час, коли у Дубні не було вже