Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Тепер все стає на свої місця! Тато захищав ту жінку! Ну, звісно ж! Він був доброю та чуттєвою людиною, яка не могла залишити інших у біді! Господи, я відчуваю неабияке полегшення від того, що нарешті дізнаюся як все було насправді!

— Вона запевняла мене, що тато мав коханку, — кажу я, дивлячись мамі прямісінько в очі, аби побачити її реакцію. — Юкі показувала мені фотографії та висновки про смерть тата й своєї матері. Звісно, що я не повірила її словам, однак, вона переконана в тому, що каже. Певно, її батько промив як слід їй мізки.

Мати викочує очі від ошелешення, а потім аж підскакує з крісла! Матуся настільки розгнівалася через мої слова, що почервоніла, наче варений рак під парою нестерпного обурення. 

— Що?! Як в неї лише вистачає сорому язиком таке ляпати та ще й в очі тобі дивитися! Яке мале стерво! — волає мати на всю кімнату. — Кізаші за все своє життя мав лише одне кохання! Твій батько ніколи б не зрадив ані мене, ані тебе, доню! Це просто неможливо! Та бідолашна жінка прийшла до нього вся в синцях та сльозах, падаючи на коліна перед ним. Вона прохала врятувати себе та її доньку. Дівчинка була на той час твого віку, тому в Кізаші серце обливалося кров’ю, коли він слухав її розповіді про знущання та побиття! Я безперечно підтримувала його, навіть не замислюючись, до чого призведе ця справа! Якби я знала, що вони зроблять з нашою сім’єю, я б зробила геть усе, аби тільки твій тато відмовив дружині Кетсукі Хіроші!

Джирая-сама кладе руку на плече мами, аби заспокоїти та підтримати її. Я бачу як на її очах блищать гірки сльози несправедливості та невимовної скорботи. Вона захищає тата, наче горда левиця! Мені стає настільки кривдно, що я й сама ледве стримуюся від сліз. Почувши правду, я відчуваю як біль стягує моє серце через неосяжну несправедливість. 

— Певно, наша Юкі дещо заплуталася між брехнею тата та реальністю, — голосно та впевнено каже Какаші. — Тепер все встає на свої місця, еге ж? Сакуро, твій батько допомагав тій жінці, адже був її адвокатом у справі розлучення. Кетсукі Хіроші неодноразово бив свою дружину й погрожував їй розправою, якщо вона покине його. Тому вона й звернулася до найкращого адвоката Японії. За програмою боротьби проти насилля він поселив її в готель, де б вона мала бути у безпеці, проте, її місце знаходження швидко розкрили. Наступного дня бідолашну знайшли повішаною у власному номері, а твого батька з важким отруєнням від пігулок. Вони розіграли все так, наче вони самостійно намагалися вкоротити собі віку. Кетсукі Хіроші вдалося підкупити слідчих, тому ця справа дуже швидко була закрита та відправлена в архів. 

Несподівано до мене підходить мама, лагідно торкаючись долонями мого обличчя. Вона усміхається до мене крізь біль та сум, пересилюючи себе, аби витримати це випробування. Я відчуваю, що їй кортить заволати на весь світ та виплакати всі сльози, які накопичувалися роками. Ось як воно бути дорослим… вони стримуються свої почуття, не дозволяючи їм керувати собою. На відміну від мене, мама завжди мислить вивішано та тверезо. На її місці, я б не могла знайти собі місця від руйнівних емоцій, які  безперечно затуманили б мені розум!

— Ти стала такою дорослою, доню, — каже моя мама, опускаючи засмучений погляд, — весь цей час я полювала на докази та зачіпки, які б могли підняти на розгляд це старе діло. Як же мені було боляче дивитися на твоє маленьке личко й брехати про смерть твого улюбленого татуся, знаючи, що я ще й досі не покарала винних! Наче божевільна, весь цей час я жила лише минулим, прогавивши факт, що донька того нелюда вчиться з тобою в одній школі! Я й гадки не мала про те, як живе моя власна дитина! Невже я стала такою черствою, донечко?! Кізаші ніколи не пробачить мені… ніколи! Тепер я розумію, що ганяючись за примарами минулого, я віддалилася від тебе настільки, що ти й забула про те, що в тебе є жива матір! А я забула, що моя донька потребує любові та підтримки. Пробач мені, моя дівчинко!

В шоці від почутого я стою, кліпаючи очима й не розуміючи які слова слід говорити в такій ситуації. Мати помітно дрижить від хвилі почуттів, але все що я можу — це заціпеніти й мовчки кивнути їй. Мама прибирає руки, відчуваючи ще більшу провину через мою холодну реакцію. Однак я просто надто ошелешена, аби відповісти їй!

— Впевнений, що ваш чоловік пишався би вами, пані Харуно, — серйозно промовляє Наруто, наближаючись до моєї мами. — Ви сильна та дуже розумна жінка, яка захоплює сталевою стійкістю та характером! Можливо, біль від втрати коханої людини розбив ваше серце настільки, що ви закрилися зсередини, аби якось зцілитися та оговтатися, однак, пані Харуно, ви не зробили нічого поганого! Сакура любить вас, просто вона не звикла до прояву почуттів. Ми з Саске спочатку не розуміли цього й дещо ображалися на її “колючість”, але вона так само як і ви просто захищає себе, намагаючись дистанціюватися від того, що може зробити боляче та вкотре розбити серце. Біль від втрати рідних… він знайомий нам усім. Клан Узумакі та Учіха, гадаю, вам знайомі. Ми з Саске втратили батьків ще в дитинстві, тому як ніхто інший розуміємо Сакуру та відчуваємо зв’язок з нею. Ми не дозволимо нікому скривдити її, тому можете на мене покластися, я захищу вашу доньку, чого б мені це не коштувало!

Від слів Наруто моє серце починає шалено клекотати в грудях. Сказати таке… не боячись… прямо в очі моїй мамі! Навіть дихати стає важко, наче це не кімната, а розпечена пічка! Як же мені жарко! Певно, й щоки горять! Як соромно та приємно водночас! 

— Ви б сподобалися одне одному, — розриваючи напружену тишу, промовляє Мебукі. — Ти мені дуже нагадуєш Кізаші, Узумакі Наруто. Я вдячна вам обом за таке ставлення до моєї дитини, проте, хлопці, на жаль, я не можу більше ризикувати та підтримувати те, що може зашкодити моїй родині. Сакура залишає табір. Я більше не повторюватиму своїх помилок!

Все всередині мене обривається, адже я гадала, що нам майже вдалося переконати її! Що мені зробити?! Я розумію почуття мами, але не можу дозволити їй забрати себе звідси!