Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мама повертається до мене, дивлячись в очі з невимовним сумом, певно, розуміючи, що своїм вчинком робить мені боляче. Вона наказує мені зібрати речі, і я відчуваю як дрижать мої коліна. Та що я взагалі можу вдіяти? Мама повторює свій наказ, але я стою, не рухаючись з місця.
Джирая-сама та Какаші-сенсей опускають очі, адже не можуть заборонити Мебукі забрати мене. Хлопці також важко зітхають, відводячи погляд у бік. Ніхто не має влади та сили допомогти мені! Навіть я сама.
І коли вже здається, що все скінчилося, мій телефон вібрує від дзвінка. Дивлячись на екран телефона, я бачу незнайомий номер.
— Потім відповіси, — каже мама, рушаючи до виходу з котеджу.
Проте я знаю, що це дзвонить Юкі. Вона обіцяла, що я отримаю сьогодні дзвінок, який змусить мене прибігти до неї. Я просто не можу не відповісти їй! Дивно, але я прагну, щоб вона допомогла мені зараз! Кетсукі чула нашу розмову, еге ж?
— Так, — не слухаючись наказу мами, відповідаю я. — Юкі?..
— Я, здається, попрохала тебе збирати свої речі, Сакуро! — кричить мама, зупиняючись напівдорогою.
— Що?.. — лепечу я, опускаючи руку з телефоном.
Глухий звук лунає кімнатою, адже мій смартфон падає на паркет, вислизуючи з моїх тремтячих пальців. Після чого я зриваюся з місця, біжучи на вулицю, окресливши голову.
Те, що змусило мене із завмиранням серця бігти до Кетсукі Юкі — це жалісне благання плачущої дівчини, яка простогнала мені в слухавку: “Допоможи мені!”
Як би я не ставилася до неї, однак, я не можу закрити очі на людину, яка зриває горло, молячи про допомогу! Ось що відчував мій тато, погодившись на ту справу! Він не міг бути байдужим до чужого горя!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.