Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

також всіляких виробів з зазначених металів і лому їх, без згоди Державної палати торгу». Того ж дня заборонили «безумовно» і вивіз «всяких товарів з Української Держави до Румунії і Бессарабії».

3 червня 1918 р. видали урядовий наказ про нові експортні правила. Надалі вивіз продуктових та непродуктових товарів дозволявся виключно з письмової санкції профільних міністерств — продовольчих справ, торгу і промисловості, Державного хлібного бюро та Державної палати торгу або їх місцевих органів.

Діяли швидко й рішуче. Ось короткий перелік інших першочергових заходів:

— 25 травня ухвалили закон про фінансування цукрової промисловості,

— 18 червня — створили в Києві «комітет по справах гірської та фабрично-заводської промисловості»,

— 22 червня — асигнували 15 000 000 карб. на видачу зарплатні шахтарям, яку заборгувала УНР (по 1 квітня),

— 29 червня ухвалили законопроект про «порядок реєстрації та затвердження статутів акціонерних компаній»,

— 3 липня ухвалили «розширення» випуску знаків Держскарбниці «понад 500 000 000 карб. ще на 500 000 000 карб.»,

— 31 липня ухвалили надпринципову постанову про запровадження твердих цін на хліб з 1 серпня по 1 грудня 1918 р. з їх подальшим поетапним зниженням до 1 серпня 1919 р.,

— 21 серпня вирішили «розслідувати» походження грошей рад робітничих та солдатських депутатів на рахунках кредитних установ і визначити їх подальшу долю,

— 18 вересня ухвалили «тимчасово припинити митну війну з Кримом» і розпочати «перемовини з представниками Криму... про умови злиття Криму з Україною», які було доручено «вести безпосередньо міністрам зацікавлених відомств, не передовіряючи свої повноваження іншим особам»,

— 11 жовтня уряд ухвалив «вжити найрішучіших заходів» задля доставки вугілля на заводи, «остаточно» звільнив усіх комісарів на залізницях і «визнав за необхідне заснування особливої наради по перевезеннях».

Ще одна причина запровадження жорсткого захисного режиму — катастрофічний стан із забезпеченням продовольством та товарами першої необхідності населення Краю. Підкреслюю: на території, яка впродовж століть не мала поняття ані про карткову систему, ані про запровадження адміністративного розподілу, йшлося саме про це. Головна причина — «професійна» діяльність урядів УНР. 3 червня міністр продовольчих справ видав наказ про постачання хлібом населення столиці. Задля вирішення цього життєво важливого завдання було «тимчасово» призначено «уповноваженого міністра продовольчих справ для керівництва діяльністю всіх продовольчих органів м. Києва відносно постачання хлібом і розподілу його між населенням». Водночас при ньому створили дорадчу раду з числа представників від міської управи, міської продовольчої управи, Центрального домового комітету, Державного хлібного бюро, Міністерства продовольчих справ, на засідання якої мав запрошуватися німецький комендант столиці[137].

Критичний стан економіки визначав логіку урядових дій в економічній сфері — сьогодні це назвали б «ручним управлінням». Уже 20 червня гетьман написав особистого листа керівникові уряду про необхідність запровадження жорстких заходів по боротьбі із спекуляцією. «...Спекулянти провадять свою працю явно і відкрито, — констатував голова держави, — як в самому Києві, так і в інших містах України. ...Через те, — вимагав Скоропадський, — прошу Вас виробити в Раді Міністрів в негайній черзі і дати мені на затвердження закони про міри боротьби із спекуляцією, встановивши в них найгостріші кари для нарушителів цих законів».

Уряд відреагував оперативно. 24 липня ухвалили карати винних «в продажу предметів насущного харчу або іншої необхідної потреби, або матеріалів, служачих задля їх готування, по цінах, які перевищують граничні, встановлені в законнім порядкові, а рівно ж і в замахові на такий продаж» ув’язненням від 16 до 24 місяців та штрафом від 100 до 25 тис. карб. Інші порушення встановлених державою порядків каралися також і «позбавленням деяких особливих прав та переваг» та ув’язненням на такий самий термін (або примусовими роботами на той самий термін «і, крім того, грошовою виплатою від тисячі карб. до ста тисяч карб.)». Суворій, як на ті часи, карі підлягали і чиновники-хабарники, і ті, хто в інший спосіб зловживав службовим становищем. Закон також визначав, що «присуди по ділах про злочинства, передбачені цим законом, якщо вони не сполучені з позбавленням особливих прав і переваг, вважаються остаточними і не підлягають оскарженню в апеляційному порядкові».

8 липня уряд ухвалив «заборонити всякі умови по купівлі та продажу закордонних грошових знаків на суму більш як одну тисячу (1000) карб. поза місцями, які зазначені Міністерством фінансів». Санкція за порушення — ув’язнення на термін від 8 до 16 місяців та штраф від 100 до 10 тис. карб.

24 липня Міністерству торгу і промисловості підпорядкували «всі існуючі на території Української Держави установи й урядові особи, які відають справами видобутку, заготовки та розподілу всякого роду палива, крім деревового палива, рівно ж які відають справами державної монополії торгу донецьким паливом». При цьому міністерству, крім іншого, надали право «призначати загальні й приватні реквізиції палива і провадити через підлеглих йому урядових осіб огляд промислових і торговельних підприємств» та «зняття... з документів копій та до витягів з них необхідних відомостей; ...а рівно ж вживати всякого роду заходів щодо постачання споживачам палива; установляти порядок та умови розподілу пали­ва між споживачами»; «зміняти, додавати й відміняти видані до цього часу... всякого роду статути, правила, накази, обов’язкові постанови та інше, ...а рівно ж до державної монополії торгу донецьким паливом, і видавати нові по цих предметах правила» та призначати відповідні покарання до порушників встановлених державою порядків. Опікуватися цими питаннями мав спеціально призначений Головний уповноважений.

26 липня було запроваджено регулювання цін «на метали й металічні вироби й для забезпечення значніших потреб державних і громадських установ, промислових підприємств та населення держави необхідними їм металами та металічними виробами».

28-го ухвалили Статут Державного бюро для закупки за кордоном та продажу нафти і нафтових виробів, а в останній день липня відновили державну горілчану монополію, 17 серпня запровадили жорсткі правила ввозу до УД російських грошових знаків, спеціально зазначивши, що «впровадження на територію України 5% зобов’язань і білетів (серій) Російської державної скарбниці забороняється»[138].

Розбудова фінансових інститутів

За століття що минуло від дня трагічної загибелі Української Держави, ані її критики, ані її прихильники не спромоглися бодай кількома словами описати цей життєво важливий для розбудови будь-якої держави дискурс. На жаль, змушений продовжити цю сумну, як на мене, традицію, адже кожен має висловлюватись виключно в межах своєї компетенції. На жаль (чи на щастя), розуміння фінансових аспектів життєдіяльності людства не належить до чеснот автора. Тому в даному випадку доводиться обмежитися лише сухими констатаціями та хіба двома висновками, які з цих констатацій випливають.

Висновок перший, який впадає в очі, — рівень фахової компетенції розробників відповідних законів. Висновок другий — високі темпи розбудови системних фінансових установ.

Тепер констатації.

26 липня. Уряд видає закон «Про утворення Головної скарбниці Української Держави» та ухвалює її штат. Головне завдання установи: «приймання, хоронення і видача грошей на потреби загального державного урядування, а також... рахівництво і діловодство по цій справі на підставі відповідних касових і ревізійних правил...».

10 серпня.