Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Вечірка відбувалася на доволі великій галявині посеред лісу. Довкола великого багаття для сидіння були розкладені дубові колоди. Збоку стояло кілька столиків, певно, притягнутих з двору. Бутерброди, напої, нарізки — чого на них тільки не знайдеш. Скраю ділянки, біля меншого вогнища, купчилися гвардійці. Там, наскільки зрозуміла Аліса, вони готували м’ясо, нанизуючи його на загострені металеві палки.

Крім гвардійців, на вечірці гуляли люди з усіх кафедр Академії. Вони пили, розмовляли, сміялися чи ледь не затівали бійки. Іти в такий натовп трохи лячно, коли майже нікого не знаєш, бо більшість тут — старшокурсники. Серед знайомих облич Аліса побачила лише Саманту, Робіна, наставника Люка та ще кількох одногрупників. Також, що трохи засмучувало, Доріан, Маргарет і Браян з їхньою шайкою теж не оминули вечірку. Загалом, приблизно так Аліса й уявляла це дійство.

— Я до їжі, — одразу сказав Генрі, послаблюючи краватку. — Хто зі мною? Чи краще запитати, хто не з нами?

— Я привітаюся з Радеєм, — сказала Джейн. — Зберемося потім біля багаття. Займіть мені місце.

Вони мовчки погодилися. Навіть Марія не вкинула жодного жартика, що Алісу трохи образило. Коли Джейн пішла, вона проводжала її поглядом з надією побачити поряд ще одного гвардійця з другого курсу. І так, він стояв там, біля товстого дуба в тіні за меншим багаттям. Аліса вагалася, підійти їй чи ні, але, коли його очі зустрілися з її, вибір зробився очевидним.

— Я, мабуть, теж затримаюся, — сказала вона й раптом виявила, що вони вже пішли до канапок без неї.

Ох і нетерплячі ласуни. Покинули її в натовпі напризволяще. Марія ще й однокласницю зустріла. Аліса ж виявила, що, коли ти залишаєшся на вечірці наодинці, довкола швидко стає шумно та незатишно. У чому тоді взагалі суть цих зборів? Знайти свою маленьку купку серед безладу й взаємодіяти в ній? Чи просто напитися посеред лісу?

За мить вона відчула збоку рівні кроки, що наближалися до неї. О, так! Їх вона впізнала б і за кілометр.

— Я вже думав, що ти не прийдеш, — промовив Нейт з привітною усмішкою, підходячи у своїй манері, зі складеними за спиною руками.

Світло багаття робило його вроду ще більш чарівною. І ці відблиски вогню в очах — він наче оживав з настанням темряви.

— Чарівниці не так ретельно слідкують за часом, як рекрути, — кинула Аліса, злегка усміхнувшись у відповідь.

— Он як. — Він вивільнив руки наперед і став поруч з нею, вказуючи боком на зборище студентів, одягнених хоч і не в форму, але здебільшого в чорне. — А якби чарівниця була у гвардії, то зараз їла б з групою перші шашлики, а не чекала на другу порцію.

Аліса злегка скривилася, почувши незнайоме поєднання звуків.

— Шашлики — це те м’ясо?

— Ти ніколи не їла шашлики?

— Я вперше чую це слово.

Цей факт дивував його далеко більше, ніж вона могла б подумати. Невже шашлики справді такі відомі? То чому Марія їй про них не розповіла?

— Твої опікуни ніколи не ходили з тобою на природу? — слова Нейта з його виразом не звучали грубо, але Аліса чомусь не змогла відповісти. Тоді він додав: — Це конче треба виправляти.

У наступну мить його тепла рука обхопила її долоню, і він повів її прямісінько до купи гвардійців. О, ні. Якщо його друзі зараз причепляться до неї з запитаннями про ту витівку в оранжереї — вона побіжить навтьоки.

— Навіщо ми туди йдемо?

— Скуштуєш шашлики. Я пригощаю.

— А як же чекати? — додала Аліса з поки живою надією уникнути зустрічі з гвардією.

— Не сміши. — Нейт на секунду стиснув брови. — Ці правила я писав.

Значить, їй торба.

— Добре, — пробелькотіла вона й більше нічого не говорила, поки багаття наступало все ближче.

— Тео, де тут найсвіжіші? — запитав Нейт у хлопця, що саме нанизував нове м’ясо.

Аліса його впізнала. Він був у оранжереї того дня, однак, на її подив, на неї навіть не глянув криво, а лише привітно кивнув. Після цього Тео подав Нейту палицю з м’ясом, що лежала над залишками попереднього вогнища.

— Свіжіше нікуди.

Нейт узяв цей видовжений ніж і, хоч метал обпікав йому пальці, навіть не пискнув. Аліса хотіла забрати його собі, щоб він не страждав, але стрималася, бо це явно могло її викрити. Взявши палицю в одну руку, Нейт помалу стягнув з неї смажений шматочок, на вигляд, свинини, і подав його їй. Аліса не відмовилася.

— Його так і їдять? Без нічого?

— Чому ж? — Він трусив рукою, намагаючись притупити біль від невеликого опіку, але все ще не жалівся. — Можна з соусами, можна з якось їжею на тарілці та з приборами, як звичайне м’ясо, але мені прямо з шампурів найсмачніше.

— З шампурів, — повторила вона й стиснула губи від незрозумілого відчуття сміху.

Нейт мугикнув і зрештою не витримав і поклав шампур на стійку. Аліса ж, відвернувши голову до лісу, почала їсти.

— Ну як?

— Димом тхне. Але смачно. Можна вважати це за комплімент кухарю. — Тео всміхнувся й повернув погляд до м’яса. Аліса ж, закинувши решту шматка до рота, повела Нейту: — Пройдемося по напої?