Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Він кивнув і вирушив з нею до столиків. Генрі ж з дівчатами до цього часу вже сиділи на колодах, слухаючи бренькіт гітари.

— Отже, ти ніколи не була на вечірках? — раптом запитав Нейт.

Аліса перевела увагу до нього й, задумавшись, відповіла:

— Я відвідувала більш інтелігентні заходи, скажімо так. Вистави в театрах, опера, мистецькі гуртки, галереї, шоу мандрівних артистів, спортивні змагання. Насправді мене на це все тягнули, — вона підняла голову з ледь помітною усмішкою, — але мені подобалося.

Нейт кивнув з таким зацікавленим виразом, ніби аналізував кожне її слово. Однак їй від цього не ставало незручно.

— А сама якимось спортом займалася?

Вона пирхнула з усмішкою.

— А по мені не скажеш?

— Загалом ти сильна. Але ставлю на гімнастику. Ти аж занадто вправно виконувала вправи на гнучкість на тренуваннях.

Невже він і справді її похвалив? Причому так щиро. Може, це все її дурний сон?

— На тренуваннях ти цього не говорив.

— Хотів, але мовчав, щоб не збивати.

Це не виправдання, але Аліса вирішила не розворушувати рукою те зміїне лігво.

— Майже вгадав, — промовила вона. — Гімнастика була, а ще акробатика, еквілібристика…

— Ого, еквілібристика?

І хто її за язика тягнув?

— Так, на руках вміла ходити… — І на канату на висоті другого поверху, і на великому м’ячі, але, замість того щоб сказати це, вона просто всміхнулася: — Я була активною дитиною.

— Неймовірно.

Нейт із захопленням похитував головою. Дійшовши до столу, вони хутко взяли стаканчики й розвернулася в напрямку багаття, однак іти не квапилися. Там саме почалася сварка за те, хто отримає право зіграти наступну пісню. Марія брала в ній активну участь, ледь не відбираючи гітару з руку того нещасного незнайомця.

— А хто тебе навчив грати на піаніно? — поцікавилася Аліса, забравши на себе роль опитувача.

Нейт повернув голову до неї й, злегка всміхнувшись, сказав:

— Не повіриш, але дядько Джон.

— Справді?

— Так, показав основи, потім змушував виконувати композиції під його оцінку. Насправді, він навчив мене майже всього, що я знаю, крім, як би дивно це не звучало, військової справи. Джон не хотів, щоб я був гвардійцем. Він ростив мене, як джентльмена. Вихованого, інтелігентного, галантного. Навчив навіть бальних танців, уяви! — Він стиха засміявся. — Якщо мене колись запросять на бенкет до герцога, я не розгублюся.

А в це Алісі й справді було важко повірити. Нейт джентльмен. Коли ж все його виховання покотилося з пагорбу в болото й він перетворився на поручного, якого вона бачила лише кілька днів тому?

— А чому ж ти обрав гвардію?

Усмішка на його обличчі поволі спала.

— Це довга історія. Не дуже хочу її розповідати, якщо чесно.

 Після цих слів він одразу відпив зі стаканчику. Аліса вирішила відкласти це запитання на потім. Все одно він розповість, коли зможе достатньо довіритися. Як і вона про цирк і корону. А зараз краще б змінити тему.

— До речі, дякую за ланцюжок.

Вона дістала з-під коміру підвіску й сама не помітила, як її вуста потягнулися в усмішку. Дивлячись на неї, Нейт знову пожвавів, а в очах повернулася та іскорка.

— Сподобався?

— Так, хоча мені трохи незручно приймати такі дорогі подарунки. Словом, у мене є ще запитання. Яким чином ти пробрався в мою спальню і як давно ти це робиш?

Нейт хихикнув, перш ніж відповісти:

— Усі гвардійці вміють зламувати замки. Ти б теж навчилася, якби залишилася трішки довше. Я просто використав отриману в Академії навичку для корисної цілі, і зробив це лише раз, поки ти обідала.

— Яке нахабство, — відказала вона, здивована, але й чомусь трохи ображена, що сама цього не вміє. — І багато речей ти перерив, поки шукав підвіску?

— Ні. Я запитав у Марії, де ти її зберігаєш, і вона сказала, — говорив він так зухвало, ніби пишаючись.

— Я мала б здогадатися. І ти пробрався до мене в кімнату посеред дня, ризикуючи потрапити комусь на очі, щоб просто залишити подарунок?

Він кивнув, і його усмішка стала лагіднішою.

— Не знаю, чому ти так дивуєшся. Заради тебе я готовий на куди ризикованіші вчинки.

— Заради мене. — Звісно, їй було приємно це чути, але водночас так незвично. — Коли тобі взагалі стукнуло в голову, що я тобі подобаюся?

Нейт підвів очі, задумавшись.

— Того дня, коли в гуртожитку була пожежа.

Аліса пирснула сміхом:

— Коли побачив мене без сорочки?

— Ні. Просто твоя поведінка. Той тон, яким ти заспокоювала смолоскипа, потім твій безсоромний вираз після того, як зламала йому ніс. Це було винятково.