Читати книгу - "Сага про Єсту Берлінга"

дзвони! Нарешті в будинку згорить відьма, яку ви одягали в шовки!

Чи вона вже корчиться з болю, чи тікає від вогню з покою до покою? О, як горітиме зелений шовк, як виграватиме полум’я на її буйних косах! Сміливіше, полум’я, сміливіше! Хапай її, спали, спали відьму! Не бійся її чарів! Нехай вона згорить! Через неї я горів на повільному вогні ціле своє життя».

Голосили дзвони, торохтіли вози, рипіли помпи, бряжчали відра, якими черпали воду з озера, з усіх садиб збігалися люди. Крик і зойки лунали впереміж з наказами, тріщав дах, страхітливо гуло полум’я. Але ніщо не порушувало спокою Кевенгюлера. Він сидів на ковадлі й потирав руки.

Нараз Кевенгюлер почув такий гуркіт, ніби завалилося небо. Він схопився на ноги й радісно вигукнув:

— Кінець! Тепер вона не втече, тепер вона привалена сволоками або вже згоріла. Тепер їй, кінець!

Він згадав, що йому довелося пожертвувати славою і могутністю Екебю, аби звести відьму зі світу. І він пожалів чудових зал, що бачили стільки радощів, кімнат, що відлунювали недавніми розвагами, столів, що вгиналися від вишуканих наїдків, коштовних старовинних меблів, і срібла й порцеляни. Все це вже пропало навіки…

Раптом він здригнувся й зойкнув. Його вогняне колесо, його штучне сонце, модель, від якої залежало все, — адже він поставив її під східці, щоб спалахнула пожежа!

Кевенгюлер поглянув на себе, весь похоловши з жаху.

— Чи я збожеволів? — мовив він. — Як я міг таке зробити?

Тієї миті відчинилися замкнені двері, й до слюсарні зайшла лісова фея.

Вона спинилася на порозі, усміхнена, зваблива. На її зеленій сукні не було жодної плямки, а буйні коси не пахли димом. Вона була така, якою Кевенгюлер бачив її замолоду на Карлстадському майдані, від неї пахло всім зелом лісу, а ззаду волочився хвіст.

— Екебю горить, — сказала вона й засміялася.

Кевенгюлер підняв молота, щоб шпурнути їй у голову, та враз завважив своє вогняне колесо в неї в руці.

— Дивись, що я врятувала тобі! — мовила лісова фея.

Кевенгюлер упав перед нею навколішки.

— Ти зламала мого воза, ти розтрощила мої крила, ти зруйнувала мені життя. Зглянься на мене, змилосердься!

Лісова фея вмостилася на столярному верстаті, така сама молода й зухвала, як першого разу, коли він побачив її на Карлстадському майдані.

— Бачу, що ти знаєш, хто я, — сказала вона.

— Я тебе знаю, я завше тебе знав, — відповів нещасний винахідник. — Ти геній. Але верни мені волю! Забери від мене свій дарунок! Забери чудесну силу! Нехай я буду звичайною людиною! Чого ти мене переслідуєш? Чого не даєш мені спокою?

— Нерозважний! — мовила лісова фея. — Я ніколи не бажала тобі зла. Я дала тобі великий дар, та можу забрати його, якщо він тобі непотрібний. Але ти будеш жалкувати.

— Ні, ні! — вигукнув Кевенгюлер. — Забери в мене чудесну силу!

— Спершу тобі треба знищити оце, — мовила вона й кинула йому під ноги вогняне колесо.

Кевенгюлер не завагався. Він ударив молотом по блискучому вогняному сонцю, зненависній відьомській штуці, що не могла дати користі тисячам інших людей. По майстерні посилались іскри, навколо Кевенгюлера затанцювало полум’я, і ось останній його винахід обернувся на уламки.

— Тепер я відбираю від тебе свій дарунок, — сказала лісова фея.

Коли вона, йдучи вже, спинилась на порозі і її осяяло полум’я пожежі, Кевенгюлер востаннє глянув на неї.

Лісова фея здалася йому ще прекраснішою, ніж досі, і обличчя її не було зле, тільки суворе й горде.

— Нерозважний! — ще раз мовила вона. — Хіба я коли забороняла тобі дозволяти іншим, щоб вони наслідували твої винаходи? Я тільки хотіла вберегти генія від ремісницької праці.

І вона пішла. Кевенгюлер кілька днів ходив, мов причинний. Тоді знову став такий, як був завжди.

Але в своєму шаленстві він спалив Екебю. Хоч ніхто з людей не потерпів від пожежі, кавалери дуже сумували, що гостинний дім, де вони зазнали стільки добра, згорів під час їхнього господарювання.

Розділ тридцять четвертий

ЯРМАРОК У БРУБЮ

Першої п’ятниці жовтня в Брубю починається восьмиденний ярмарок. Це велике осіннє свято. В кожній оселі ріжуть худобу й печуть хліб, нове зимове вбрання чекає, коли його вперше одягнуть, на столі цілий день не переводяться святкові страви — домашні тістечка і пиріжки з сиром, пайку горілки подвоєно, роботу відкладено. Це свято для всіх. Челядь і наймити забирають у господарів зароблені гроші й довго міркують, що їм купити на ярмарку. Люди з далеких сіл ідуть невеликими гуртами з клунками за плечима й палицями в руках. Багато хто веде на ярмарок худобу. Вперті бички й кози зненацька стають посеред дороги, розкарячують ноги, справляючи багато клопоту своїм господарям і не менше втіхи тим, що їх минають на підводах. Вільні покої в панських садибах повні дорогих гостей. Люди обмінюються новинами, розважають про ціни на худобу й господарське знаряддя. А діти міркують про те, що їм подарують і скільки грошей дадуть на ласощі.

Уже першого дня просторий ярмарковий майдан і пагорби Брубю кишать людьми. Міські купці спорудили ятки й виставили в них свій крам, а даларнянці й вестергетландці розіклали своє добро на довжелезних «прилавках» — рядах дощок, над якими лопотять білі полотнища. Тут є вдосталь канатних танцюристів, лірників, сліпих скрипалів, не бракує також ворожок, цукерників та шинкарів. За ятками розташувалися продавці всякого череп’яного й дерев’яного посуду. Городники й садівники попривозили цибулю, хрін, яблука й груші. Чималий шмат майдану заставлено червонястим мідяним посудом, лудженим, блискучим усередині.

З того, як іде торгівля на ярмарку, знати, що в Свартше, Бру, Леввіку та в інших округах над озером панує скрута. Біля яток і прилавків небагато покупців. Найбільше руху на торговиці, куди не одному селянинові довелось відвести корову чи теля, щоб сяк-так перезимувати самому. Там же йде жвава торгівля кіньми.

Весело на ярмарку в Брубю. Хто має гроші бодай на кілька чарок, той може підтримувати добрий гумор. Але радості додає не лише горілка. Мешканці відлюдних лісових садиб, опинившись на ярмарковому майдані, серед ненастанного крику, гамору, сміху, п’яніють з радощів, їх приголомшує людська метушня.

Звісно, хтось щось купує і продає, коли зібралося стільки людей, але все-таки не це найважливіше. Кожен найперше дбає про те, щоб запросити до свого воза родичів і приятелів, пригостити їх овечою ковбасою, печивом і горілкою, або вмовити дівчину прийняти в подарунок молитовник чи шовкову хустину, або ще накупити додому дітям гостинців.

Дома лишаються тільки ті, кому треба глядіти худобу, а всі інші йдуть на ярмарок.

Є тут