Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

пити його в чистому вигляді. Мозок би відразу вибухнув. Тож розробили так звану сон-труту, яка оброблена і... мм... змішана з іншими субстанціями... Що, до речі, означає, що з тієї гусені, котру ти, Айзеку, виростив, — яку, припускаю, ти годував сон-трутою, — виросла не цілком здорова нетля. Це наче годувати людське немовля молоком, змішаним з великою кількістю тирси й болотної води.

— Звідки ти все це знаєш? — просичала Дерхан.

Вермішанк мовчки на неї подивився.

— Звідки ти знаєш, скільки дзеркал потрібно, щоб себе убезпечити, звідки ти знаєш, що вони перетворюють свідомості, котрі висмоктують, на це... молоко?.. Скількох людей ти їм згодував?

Вермішанк міцно стулив губи, трохи обурений.

— Я науковець, — сказав він. — Я використовую засоби, що маю в своєму розпорядженні. Злочинців іноді засуджують до смерті. Те, як вони помруть, не уточнюється...

— Ти свинюка... — люто прошипіла жінка. — А що з усіма тими людьми, які годують їх для наркодилерів, щоб виготовляти наркотик?.. — продовжила вона, однак Айзек її перебив.

— Вермішанку, — тихо сказав він, дивлячись на опонента. — Як повернути їхні свідомості? Ті, що вже забрано.

— Повернути? — Вермішанк здавався щиро враженим. — Е-е... — він похитав головою й насупився. — Це неможливо.

— Не бреши мені! — вигукнув Айзек, думаючи про Лубламая.

— Їх випито, — просичав Вермішанк.

Нараз у кімнаті запала тиша. Допитуваний замовк.

— Їх випито, — повторив він. — Їхні думки забрали, їхні сни — свідомі й несвідомі — згоріли у шлунках нетель і витекли, щоб прогодувати личинок. Ти пробував сон-труту, Айзеку? Хтось іще? — йому ніхто не відповів — Айзек так точно ні. — Якщо пробували, то ви їх побачили уві сні — жертв, здобич. До вас у шлунок потрапили метаболізовані свідомості, і ви їх побачили уві сні. Рятувати вже нічого. Повертати нічого.

Айзек був у цілковитому відчаї.

«Заберіть і його тіло, — подумав він. — Джаббере, не будь жорстоким, не залишай мене з цією сраною оболонкою, якій я не можу дати вмерти, яка вже нічого не означає...»

— Як убити глитай-нетель? — прошипів він.

Вермішанк повільно посміхнувся й відповів:

— Це неможливо.

— Не жени, — просичав Айзек. — Усе живе може вмерти...

— Ти мене неправильно зрозумів. Якщо йдеться про абстрактну концепцію, звісно, вони можуть померти. А отже, теоретично їх можна вбити. Але ви не зможете їх убити. Вони живуть у кількох вимірах, як я вже казав, тому кулі, вогонь і таке інше їх ранять лише в одному з них. Вам потрібно було б поцілити в істот у кількох вимірах водночас або заподіяти надзвичайної шкоди в нашому, а вони не дадуть вам такої можливості... Розумієте?

— Поміркуймо в іншому напрямку, — сказав Айзек. Він бив себе по скронях основою долонь. — А як щодо біологічного контролю? Хижаки...

— Їх немає. Вони — завершальна ланка свого харчового ланцюга. Ми більш-менш упевнені, що там, звідки вони походять, є тварини, здатні їх убити, але тут нікого немає, і в радіусі тисяч кілометрів — теж. В будь-якому разі, якщо ми маємо рацію, привести таких хижаків означало би покінчити з Новим Кробузоном ще швидше.

— Заради Джаббера, — видихнув Айзек. — Без хижаків чи суперників, з величезним запасом їжі, свіжої й постійно відновлюваної... Їх неможливо буде зупинити.

— І це, — невпевнено прошепотів Вермішанк, — навіть не думаючи, що станеться, якщо вони... Розумієте, вони ще молоді. Вони не цілком зрілі. Однак скоро ночі стануть спекотнішими... Треба подумати, що може статися, коли вони почнуть розмножуватися...

Здавалося, кімната застигла. Вермішанк знову спробував опанувати себе, однак Айзек побачив у нього на обличчі примітивний страх. Науковець був нажаханий. Він знав, що поставлено на карту.

Трохи збоку крутився конструкт, шипів і брязкотів. Здавалось, із нього висипається пил і бруд, залишаючись на тій незрозумілій траєкторії, якою той віз свій резервуар для сміття. «Знову зламався», — подумав Айзек, однак за мить переключився на Вермішанка.

— Коли вони почнуть розмножуватися? — просичав він.

Вермішанк злизав піт із верхньої губи.

— Мені казали, що вони гермафродити. Ми ніколи не спостерігали, як вони паруються, і не бачили, як вони відкладають яйця. Нам відомо лише те, що нам розповіли. У них починається тічка в другій половині літа. Один із них починає нестися. Десь в зінні чи октуарії. Зазвичай. Зазвичай так.

— Ну ж бо! Має бути щось, що ми можемо зробити! — вигукнув Айзек. — Не кажи мені, що Радґаттер нічого не придумав...

— Зі мною такою інформацією не діляться. Тобто звісно, я знаю, що в них є плани. Це зрозуміло. Але я не можу сказати, що це за плани. Я... — Вермішанк завагався.

— Що? — вигукнув Айзек.

— Я чув, що вони звернулися до демонів. — Ніхто в кімнаті не зронив ані слова. Вермішанк зглитнув і продовжив: — Однак їм відмовилися допомагати. Навіть за найбільші хабарі.

— Чому? — прошипіла Дерхан.

— Бо демони боялися, — Вермішанк облизав губи. Страх, що він намагався приховати, проявився знову. — Розумієте? Вони боялися. Бо попри всю їхню могутність і саму їхню природу... вони мислять так, як ми. Вони — розумні істоти, наділені свідомістю. Отже, для глитай-нетель... вони, виходить, здобич.

Ніхто в кімнаті не рухався. Лемюель опустив пістолет, але Вермішанк не мав наміру втікати, заглибившись у свої страдницькі роздуми.

— Що нам робити? — сказав Айзек. Його голос злегка тремтів.

Конструкт заскрипів ще гучніше. Він на мить обернувся навколо центрального колеса. Його руки-очисники витяглися й з брязкотом волочилися підлогою в ритмі стакато. Дерхан подивилася на нього, а за нею Айзек, Девід та інші.

— Я не можу думати, коли тут крутиться ця довбана штука! — люто вигукнув Айзек.

Він попрямував до конструкта, вже готовий вимістити на ньому своє безсилля і страх. Коли чоловік підійшов, конструкт повернувся, дивлячись на нього своєю скляною райдужкою, і простягнув до нього дві основні руки, в одній з яких був клаптик паперу. Робот дивовижно нагадував людину з простягнутими руками. Айзек моргнув і підійшов ближче.

Права рука конструкта тикала підлогою по сміттю і пилюці, що він порозкидав, мов який дурник. Він усе смикався й смикався донизу, б’ючи по дерев’яних дошках. Його ліва кінцівка, що закінчувалась мітлою, викинулась, загороджуючи Айзеку дорогу, й помахала — на його цілковитий шок — щоб привернути увагу