Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

господаря, а тоді права кінцівка, якою він збирав сміття, знову сіпнулась донизу, вказуючи на підлогу.

На пил, у якому було нашкрябане повідомлення.

Гострий кінчик-сміттєзбирач пройшовся по пилу, аж подряпав саму деревину. Слова, написані серед сміття, були нерівні й непевні, але цілком читабельні.

«Тебе зрадили».

Айзек, заціпенівши, витріщився на конструкта. Той помахав йому своїм сміттєзбирачем, на якому тріпотів папірчик.

Інші ще не прочитали, що було написано на підлозі, але з Айзекового обличчя й незвичайної поведінки конструкта вони здогадалися, що відбувалося щось дивне. Вони стояли і з цікавістю спостерігали, що ж стешеться.

— У чому справа, Айзеку? — запитала Дерхан.

— Я... я не знаю... — пробурмотів він.

Конструкт видавався схвильованим, по черзі то стукаючи по повідомленню на підлозі, то махаючи папірчиком на своєму шипі. Айзек потягнувся, зачудовано роззявивши рота, і конструкт припинив рухати рукою. Айзек обережно зняв із неї пожмаканий папірець.

Коли він його вирівняв, Девід раптом нажахано скочив з місця. Він кинувся через усю кімнату.

— Айзеку! — вигукнув він. — Чекай...

Проте Айзек уже розгорнув папірець, вже шоковано витріщився на те, що там було написано. У нього вже відкрився рот, таким величезним було відкриття, однак він не встиг нічого крикнути, бо в гру вступив Вермішанк.

Лемюель так захопився дивною сценою з конструктом, що відволікся від своєї здобичі, а Вермішанк це помітив. Усі пильно стежили, як Айзек займається сміттям, що йому дав конструкт. Бранець скочив зі стільця й кинувся до дверей.

Він забув, що ті були замкнені. Коли науковець потягнув їх, а вони не відчинилися, rope-втікач зойкнув у негідній паніці. У нього за спиною Девід відійшов від Айзека й задкував у напрямку Вермішанка до дверей. Айзек повернувся до них, все ще стискаючи папірчик. Він з божевільною ненавистю дивився на них обох. Лемюель, усвідомивши свою помилку, вже наставляв пістолет на Вермішанка, коли Айзек загрозливо посунув до бранця, перекриваючи собою лінію вогню.

— Айзеку, — вигукнув Лемюель, — рухайся!

Вермішанк побачив, що Дерхан скочила на ноги, що Девід намагався забратися геть від Айзека, що чоловік у каптурі в іншому куті стояв у навдивовижу хижій позі, широко розставивши ноги. За кремезною постаттю Айзека Вермішанку не було видно Лемюеля.

Айзек переводив погляд то на Вермішанка, то знов на Девіда. Він помахав папірцем.

— Айзеку! — знову заволав Лемюель. — Зійди на хрін з дороги!

Проте Айзек був такий розлючений, що нічого не чув і не міг сказати.

Всі кричали — хтось вимагав пояснити, що було на листочку, хтось просив дати змогу вистрелити, хтось аж гарчав від злості, а хтось голосив, як великий птах.

Здавалось, Айзек розмірковує, кинутися на Девіда чи на Вермішанка. Девід істерично благав Айзека, щоб той його вислухав. Після останнього відчайдушного ривка, від якого двері все ж не відчинилися, Вермішанк розвернувся й приготувався до самозахисту.

Адже він був високопрофесійним біотавматургом. Він пробурмотів заклинання й напружив невидимі окультні м’язи, що розвинулись у нього на руках. Науковець зачерпнув містичну енергію, що підкреслила вени на зап’ястку, й від якої сіпалась і розтягувалася шкіра.

Айзекова сорочка була наполовину розстібнута, і Вермішанк просунув праву руку крізь незахищену плоть нижче Айзекової шиї.

Айзек заволав від люті й болю, коли тканини його тіла піддались, наче густа глина. Вони стали пластичними у тренованих руках нападника.

Вермішанк грубо розірвав неподатливу плоть. Він стискав і розтискав пальці навколо ребра. Айзек схопив зап’ясток Вермішанка. Обличчя скривилося. Він був сильніший, але не міг нічого зробити через біль.

Поки вони боролися, Вермішанк кричав.

— Відпусти! — вигукнув він.

Коли тавматург нападав, у нього не було жодного плану — це була реакція на страх, яка раптово вилилась у смертельну атаку. Він не міг зупинитися — лише шукати, за що вхопитися в Айзековій грудній клітці.

А позад них Девід силкувався знайти ключ.

Айзек не міг відтягти Вермішанкові пальці від себе, а той не міг просунути їх глибше. Вони стояли, похитуючись, тягнучи один одного. За ними тривала какофонія голосів. Лемюель уже встав, копнув стілець з дороги й шукав хорошу точку для пострілу. Дерхан підбігла й ухопила Вермішанка за руки, але нажаханий чоловік обвив пальці навколо Айзекових кісток, і з кожним порухом Айзек кричав від болю. З його шкіри струмувала кров.

Вермішанк, Айзек і Дерхан боролися й вили, заляпуючи кров’ю підлогу і борсучиху Щирозубку, яка відразу кинулася навтьоки. Лемюель потягнувся через Айзекове плече, щоб вистрелити, проте Вермішанк повів Айзеком, неначе ґротескною лялькою-рукавичкою, і вибив пістолет з руки Лемюеля. Він упав на підлогу трохи віддалік, розсипаючи чорний порох. Лемюель вилаявся й заходився шукати порохівницю.

Раптом біля трійці, що незграбно боролась, з’явилася постать у плащі. Яґарек відкинув каптур. Вермішанк витріщився на його суворі круглі очі та відкрив рота від подиву, побачивши величне хиже пташине обличчя ґаруди. Але перш ніж устиг щось сказати, Яґарек проштрикнув своїм безжальним загнутим дзьобом плоть його правої руки.

Ґаруда швидко та енергійно розірвав м’язи й сухожилля. Вермішанк скрикнув, коли його рука розквітла понівеченою плоттю й кров’ю. Він одсмикнув кінцівку, вийнявши її з тіла Айзека. Звільнена плоть чвакнула. Айзек завив в агонії і потер груди. Вони були слизькі від крові, а рвана рана зяяла нерівними краями.

Дерхан стисла руки навколо Вермішанкової шиї. Поки той тримався за криваві залишки своєї руки, вона відкинула його від центру кімнати. Конструкт відкотився з дороги, і Вермішанк зашпортався та з криком упав, замащуючи підлогу.

Лемюель знову наготував пістолет. Вермішанк побачив, як той цілиться, і вже відкрив рота, щоб кричати і молити пощади. Він підняв угору криваву тремтливу руку в німому благанні, а потім заволав.

Лемюель спустив гачок. Почувся глухий тріск, вибухнув їдкий порох. Волання Вермішанка відразу ж припинилося. Куля влучила йому просто межи очі: ідеально правильний постріл з достатньо близької відстані, щоб прошити жертві голову й рознести потилицю в буянні темної крові.

Він упав на спину; розтрощений череп ляпнувся на старі дошки.

Часточки пороху крутились і поступово опадали. Труп Вермішанка сіпнувся.

Айзек похилився на стіну і вилаявся. Він притиснув руку до грудей, наче намагаючись їх розгладити. Його зусилля виправити шкоду, що заподіяла рука Вермішанка, нічого не дали.

Коли-не-коли він різко скрикував від болю.

— Прокляття! — сплюнув Айзек, з огидою дивлячись на тіло Вермішанка.

Лемюель розслабив руку з пістолетом. Дерхан тремтіла. Яґарек, знову прихований каптуром, відійшов і мовчки спостерігав.

Ніхто не вимовив ані слова. Убивство Вермішанка тягарем повисло над кімнатою. Відчувався дискомфорт,