Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

визначено. Недосвідчені молоді придворні — прислужниці Імператора та його матері Фудзіцубо — згорали від нетерпіння, бо страшно хотіли дізнатися про результат змагання, але не змогли, оскільки Фудзіцубо постаралася тримати все в суворій таємниці.

Зайшовши у палац, Ґендзі зацікавлено спостерігав за цими гучними суперечками, а потім заявив: «Якщо вже так сталося, то краще визначимо переможця у присутності Імператора». Власне, саме це і було його метою, коли він перевозив у покої ньоґо Умецубо[376] картини зі своєї добірної колекції, до якої вирішив додати ще два сувої, привезені з Сума й Акасі.

Не поступався йому в цьому і Ґон-цюнаґон, бо в ті часи збирання картин було звичним заняттям у країні. «Як на мене, не варто саме для цього випадку малювати щось нове. Досить тих картин, які маємо», — вирішив Ґендзі, але Ґон-цюнаґон, нікому нічого не показуючи, посадив у таємному покої майстрів малювати нові картини. І коли навіть колишній імператор про це дізнався, то прислав у покої ньоґо Умецубо й деякі твори з власної збірки. Серед них був сувій із зображенням найважливіших річних свят. Різний за стилем живопис належав пензлю стародавніх майстрів і містив пояснення самого імператора епохи Енґі. На іншому сувої відтворювалися події часів правління імператора Судзаку, зокрема зворушлива церемонія прощання зі жрицею у палаті Дайґоку перед її від’їздом до святилища в Ісе. Тоді він доручив Кіммоті[377] закарбувати цей епізод за його докладними вказівками. Цей сувій у прикрашеній тонкою різьбою скриньці з аквілярії, що мала вельми сучасний вигляд, колишній імператор передав у покої ньоґо Умецубо через свого довіреного посланця Сакон-но цюдзьо із усним посланням. Поряд із зображенням того, як жрицю урочисто підносять на паланкіні до палати Дайґоку, колишній імператор власноруч написав:

«Хоча живу тепер

За межами священними,

Не забуваю

Того, чим серце

Повнилось у дні минулі...»

Оскільки не відповісти було б нечемно, колишня жриця, зітхнувши, надломила кінець подарованої колись шпильки і разом з віршем:

«У межах священних,

Здається, все змінилося,

Тож з тугою

Згадую роки,

Богам віддані», —

загорнула в світло-синій китайський папір і веліла від­нести колишньому імператору. Гонець був щедро обдарований. Лист ньоґо Умецубо розчулив колишнього імператора до сліз. «Якби ж можна було повернути минуле! — думав він. — Як усе-таки жорстоко обійшовся зі мною Ґендзі! А може, мене покарано за минулу несправедливість у ставленні до нього?» Свої картини колишній імператор успадкував від Імператриці-матері, тож, напевне, значна частина її збірки була передана ньоґо Кокіден з родинних міркувань[378]. Допомогла їй і Найсі-но камі, також родичка, велика любителька живопису, яка, керуючись своїм тонким смаком, зібрала чимало прекрасних творів.

Коли нарешті день був призначений, за досить короткий час удалося просто, але водночас вишукано розставити картини в покоях Імператора. Місце для Імператора було облаштовано в приміщенні для відпочинку, а з північної та південної сторін від нього розташувалися партії суперниць, попередньо розділені на лівих і правих. Придворні розмістилися на галереї палати Корьоден, готові вболівати за ту чи іншу сторону.

Ліві, вклавши сувої в сандалові скриньки, помістили їх на застелені китайським візерунчастим пурпуровим шовком столики з червоного дерева, що стояли своїми фігурними ніжками на підстилках з фіолетової китайської парчі. Їм прислужували шість дівчаток-служниць у червоному верхньому та нижньому одягу зі світло-фіолетовими візерунками. Дівчатка привертали до себе увагу надзвичайною вродою і витонченістю манер.

У правих скриньки з аквілярії лежали на столиках з того ж дерева, тільки світлішого, вкритих синьою корейською парчею. Їхні фігурні ніжки обвивали плетені шнури за останніми вимогами моди. На дівчатках-служницях був верхній синій і нижній жовтий одяг. Вони взяли скриньки із сувоями й поставили їх перед Імператором. Його жіноча прислуга, розділена на дві групи за кольором одягу, розмістилися перед і позаду нього. За високим запрошенням прибули Ґендзі й Ґон-цюнаґон. Приїхав і принц Соті, відомий в світі як пристрасний шанувальник живопису. Напевне, це сталося за рекомендацією Ґендзі, бо, хоча принц не отримав офіційного запрошення, Імператор усно висловив бажання бачити його цього дня у палаці в ролі судді. Однак принцові не вдалося визначити переможця — віддати перевагу одній стороні, бо перед присутніми було виставлено надто багато справді чудових творів, коли-небудь написаних пензлем. Як-от, скажімо, вже згадувані сувої на теми свят чотирьох пір року, які зібрала ліва сторона. Колись, вибираючи найцікавіші сцени, стародавні майстри відобразили їх з неперевершеною легкістю і вільністю, яким, здавалось, не було рівних. Однак живопис на папері, який подала права сторона, мав свої переваги. Оскільки на порівняно невеликому паперовому аркуші годі сповна передати неозорість гір і вод, сучасний художник намагався справити враження перед­усім майстерністю і незвичністю погляду на світ. Тому, попри свою поверховість, новий живопис у цілому не поступався стародавньому, а яскравістю та новизною навіть перевершував його. Зрозуміло, що того дня навколо кожного з творів не вгавали гарячі суперечки.

Фудзіцубо спостерігала за подіями, відсунувши перегородку Зали ранкових трапез. Підбадьорений її присутністю та впевнений в її розумінні живопису, Ґендзі часто, коли судження про ті чи інші твори викликали сумнів, додавав і свої зауваження, які завжди виявлялися надзвичайно слушними.

Настала ніч, а переможець не визначився. І тоді ліва сторона витягла останній сувій — з краєвидами Сума, і серце Ґон-цюнаґона затремтіло. Права сторона також залишила наостанок свій найкращий сувій, але його не можна було порівняти з твором Ґендзі, великого майстра, який, опинившись під час вигнання на самоті, зумів вкласти в мазки пензлем потаємні порухи власної душі. Всі, починаючи з принца Соті, були розчулені до сліз. У той час, коли Ґендзі був у вигнанні, багато хто сумував за ним і співчував йому, але лише тепер, дивлячись на сувій, вони збагнули його тодішні думки й почуття, побачили пустельний морський берег і дикі скелі, серед яких він жив довгі роки. Написи, зроблені китайськими скорописними ієрогліфами та азбукою «кана», що супроводжувалися зворушливими віршами, які рідко трапляються у сухих щоденниках, не можна було ні з чим порівняти. Розчулені й захоплені глядачі геть-чисто забули про попередні картини й цілком зосередилося на сувої з краєвидами Сума. Все інше відійшло убік, і стало ясно, що перемогла ліва сторона.

Наближався світанок, і коли принесли вино, Ґендзі, надзвичайно зворушений, вдався у спогади. «Змалечку я мав охоту до вивчення китайських наук, і, як видно, побоюючись, що я стану вченим, одного разу Імператор сказав: «Звичайно, книжкова мудрість вельми шанується в світі, але рідко коли вченого доля обдаровує довголіттям і щасливим життям. Тобі ж високе становище забезпечене самим твоїм народженням, ти і так ні в чому не поступатимешся іншим. А тому не надто заглиблюйся в науку». Наставляючи мене таким чином, він стежив, щоб я засвоїв основні знання про ритуали й різні види мистецтва. Не скажу, що це мені не вдавалося, але також не можу похвалитися, що досяг у цьому досконалості. І тільки з живописом усе склалося по-іншому. Попри мій незначний талант я іноді мав наполегливе бажання досягти того, щоб пензель повністю відтворював душевні пориви. Несподівано для самого себе я опинився в горах і, отримавши нагоду проникнути в суть морських просторів, що оточували мене з усіх боків, пізнав