Читати книгу - "Молоко з медом"

медичного не вступить, невідомо навіть, чи склала вона випускні. Шкода, що все так погано пішло. Треба якось зібрати себе докупи, почати нове життя. Але як? Як це зробити?

Липень

З мобільного додатка для молодих мам:

Пригадуєш, як твоя дитина прокидалася лише попоїсти, а тоді знову засинала? Цей час уже минув. Тепер упродовж кількох годин удень маля буде активним. У цей час воно вдосконалюватиме свої вміння: хапання, перевертання й взаємодію з різними предметами. Може виражати невдоволення, якщо нудьгуватиме, тому постарайся забезпечити маляті якомога більше різноманітних вражень.

Липень для Лінки виявився місяцем, коли вона знайомила свою дитину з чимраз новими розвагами. Усе виглядало так, як стверджував мобільний додаток. Бо Єву не можна було просто залишити в ліжечку. А якщо це траплялося, то Лінка їй умикала карусельку. За чверть години, коли іграшка малій набридала, Єву доводилося переносити на килимок. Потім покласти на животик. Тоді брати на руки й показувати: дзеркала, люстри, дерева за вікном. Тоді вмикати музику й танцювати разом з нею. Потому бавитися, закриваючи їй обличчя пелюшкою. Читати книжечки. Класти в кріселко-гойдалку, яке колисало Єву. Так, дівчинка вочевидь була любителькою змін і різноманіття. На щастя, Кай любив з нею гратися, торохкати брязкальцями, шарудіти іграшковим метеликом, показувати малюнки, бо інакше на них чекали пхинькання й плач. Єва не терпіла монотонності й нудьги. «Тепер було б важко вчитися стільки, як тоді, коли вона щойно народилася», — подумала Лінка. Але вона бачила, що доня розвивається добре, і це тішило.

Сама ж вона тупцювала наразі на місці. Весь червень провела в очікуванні результатів випускних. І тільки липень мав принести зміни в її житті. Так, Лінці, як і малій Єві, уже набридла ця нудьга.

То мав бути найважливіший місяць для всіх. Найважливіший у житті. От-от усе з’ясується. Стане зрозуміло, що далі. Хто досягнув успіху, хто зазнав невдачі. Спершу всі чекали на результати випускних, які мали з’явитися опівночі, із другого на третє липня.

Лінку аж трусило. Дитина спала, годинник показував десяту вечора, а вона подумала, що цього не витримає.

«Оскаре, рятуй! — написала. — Я боюся! Що, коли я не склала?»

«Ти точно склала».

«Але як? Ну, ок, нехай і так собі. Тільки б скласти. Але я так страшенно боюся. Більше не витримаю цього чекання».

«Я можу до тебе приїхати», — відписав Оскар.

Цікаво, що на це скаже мама. Уже так пізно…

«Почекай. Запитаю в мами».

Лінка ввійшла до кухні. Мама сиділа й сьорбала чай.

— Слухай, мам… Ти ж знаєш, що нині оголосять результати випускних?

— Сьогодні?

— Так. Опівночі. І… я так страшенно боюся.

— Ні, ну чого ти, — машинально втішила її мама. — Усе буде добре.

— Мам… Можна Оскарові приїхати? Ми перевіримо… перевіримо разом.

— Зараз?

— Так. Мамо, дуже тебе прошу. Разом буде спокійніше.

— Звичайно. Але… скажи мені, чи… між вами…

— Не знаю, — відповіла Лінка.

— Ну, щоб… Щоб ти не розчарувалася. Бо в тебе дитина і…

— Ой, мамо. Припини. Він просто гарно до мене ставиться. Оскар — мій друг. А що ми один раз…

— Що «один раз»? — із підозрою запитала мама, а Лінка аж очі закотила. Ото дурна, було тримати язика на припоні.

— Нічого, мамо. Ми один раз були на побаченні, так? Ти що, вважаєш, що я маю посипати голову попелом? Що мене більше в житті нічого не чекає?

— Я цього не сказала, але…

— Але що?

— Адріан, здається, хотів…

— Нічого він не хотів. Начебто й так, але, щоб я приїхала до Лондона, ти ж знаєш, ми вже про це говорили. Ніби й хотів, але насправді це повна фігня! Скільки разів він тут був? Скільки разів був у Єви?

— Ну, скільки?

— Один. Один раз, блін. За чотири з половиною місяці її життя він бачив її лише раз; Розумієш? Ти що, справді думаєш, що він може бути гарним батьком? І справді думаєш, що Адріан говорив серйозно?

— Може, він образився? Може, йому було прикро?

— Йому? Прикро? І тому він не бачиться із власного донькою? Він же для неї чужа людина!

Мама знову зітхнула.

— Я розумію, Халінко. Але подумала, що якби ти говорила з ним не так різко… Адже треба пробачати.

— Але я йому пробачила. Я до нього претензій не маю. От тільки, що з того?

— Ну, добре. Більше не допитуватимусь. Ти й так, — вона пильно глянула на доньку, — маєш не найкращий вигляд. Страшенно бліда.

— Бо я тобі кажу, що хвилююся через результати випускних, а ти мене тільки нервуєш. Кажу, що хоче зайти мій друг, щоб підтримати, а ти із цього прямо трагедію влаштовуєш!

— Маєш рацію. Звісно, нехай приходить. Ви ж бо дорослі зрештою.

— «Ніби дорослі, — подумала Лінчина мама. — Та однаково наче діти». Вона була впевнена, що Лінка уявляла собі невідомо що. Цей хлопець зовсім юний, а в неї є дитина. Побавиться нею трішки, а вона потім плакатиме. Єва Барська знала життя. Ох, вона його знала дуже навіть добре.

За півгодини Оскар стояв на порозі, а Лінка відразу заходилася метушитися на кухні, щоб приготувати якісь канапки й чай. А потім вони просто сиділи й чекали, доки годинник виб’є північ.

— То що? Хто перший? — Лінка ковтнула слину.

— Певне, що ти. Щоб уже нерви відпустили, — ніжно глянув на неї Оскар.

Але тут прокинулася мала, і Лінці довелося спершу її погодувати.

— Господи, це найдовше годування на світі, — сказала Лінка. — Гаразд, Єво, друга циця трошки згодом. Перевіряємо. Код. Пароль. Клік.

Їй аж в очах потемніло.

— Краще ти перевір, — попрохала Оскара.

Той усміхнувся, узяв її за руку й утупився в екран.

— Склала, — сказав. — Сама подивися. Ого, польська ще й як добре! Навіть блискуче! Матьоха… ну, може, не супер, але склала. Решту сама дивись.

Лінка перевела подих, а тоді засміялася.

— Чого ти так смієшся? Перестань реготати й перевір, що там у мене!

— Гаразд.

Повторили те саме, але з іншим кодом та паролем.

— Ой, — повільно промовила Лінка. — Мені дуже шкода, але все погано. О Боже! Не знаю, як тобі це сказати… — вираз її обличчя був просто драматичний.

Оскар зблід.

— Ні, ти що! Я пожартувала!

— Знаєш, що? Ти, мавпо… Ти…

І пожбурив у неї подушкою, але Лінка ухилилася.

— Гей, ти мені дитину приб’єш!

Мала Єва, нічогісінько не розуміючи, що відбувається, навіть не плакала, лише дивилася й лепетала щось по-своєму.

Тоді ввійшла мама й глянула на них як на ідіотів.

— Що ви робите? Що тут відбувається? Дитину