Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

67
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 151
Перейти на сторінку:
я геть усіх доводила до нервів, навіть учителів. «Язик, мов бритва, — наполовину з докором усякчас казала моя мати. — Дівчина не повинна отак сперечатися, дівчина повинна навчитися бути лагіднішою». А інколи казала: «Така дівчина, як ти, повинна бути юристом». Мати пишалася мною, моїм духом, моїм гострим язиком. Вона належала до покоління, коли доньку ще видавали заміж у батьківському домі, звідки вона прямо переходила в дім чоловіка або свекра.

Хай там як, Джон запитав тоді:

— А ти маєш кращу ідею, на що можна використати своє життя, якщо не писати книжок?

— Не маю. Зате маю ідею, яка може струснути тебе й допоможе спрямувати твоє життя.

— Яку?

— Знайди собі добру жінку й одружися з нею.

Він якось дивно глянув на мене й запитав:

— Ти робиш мені пропозицію?

— Ні, — засміялася я, — я вже заміжня, дякую. Знайди жінку, яка краще тобі підходить, жінку, яка витягне тебе з твоєї шкаралущі.

«Я вже заміжня, отже, шлюб із тобою становив би бігамію», — ось якою була невисловлена частина фрази. Але що, як замислитись, було хибного в бігамії, крім того, що вона суперечила закону? Що обертало бігамію в злочин, тоді як адюльтер був лише гріхом або розвагою? Я вже була в стані адюльтеру — чом не можна бути і в стані бігамії? Адже, зрештою, то була Африка. Якщо жодного африканського чоловіка не збиралися тягти в суд за те, що він має дві дружини, чому мені слід забороняти мати двох чоловіків: публічного і приватного?

— Це, звичайно, аж ніяк не пропозиція, — повторила я, — але, суто гіпотетично, якби я була вільна, ти б одружився зі мною?

То було лише запитання, пусте запитання. Проте, не мовлячи й слова, він обняв мене і стиснув так сильно, що я не могла дихати. Як пригадую, то була його перша дія, що, здавалося, йде від самого серця. Безперечно, я вже бачила, як на нього діє тваринне бажання, — таж не збавляли ми в ліжку час розмовами про Аристотеля, — але ніколи раніше я не бачила його в полоні почуття. «Невже, — з подивом запитала я себе, — ця холодна риба має, зрештою, почуття?»

— Що сталося? — запитала я, вивільнившись із його обіймів. — Ти хочеш щось сказати мені?

Він мовчав. Може, він плакав? Я запалила лампу коло ліжка й пильно придивилася до нього. Сліз не було, але на обличчі застигла німа скорбота.

— Якщо ти не можеш сказати, що сталося, — сказала я, — тоді я не можу допомогти тобі.

Згодом, коли він опанував себе, ми разом намагалися прояснити ситуацію.

— Для порядної жінки, — переконувала я, — ти був би першорядним чоловіком. Відповідальний. Роботящий. Розумний. Справді чудова здобич. Добрий і в ліжку, — а втім, ці слова були не дуже щирі. — Ніжний, — додала я, подумавши, хоч і це було неправдою.

— А на додачу ще й митець, — докинув він. — Ти забула згадати про це.

— А на додачу й митець. Словесний митець.

[Тиша.]

— Ну?

Оце й усе. Важкий епізод між нами обома, який ми успішно обговорили. Мій перший здогад, що він мав до мене глибші почуття.

— Глибші за що?

— Глибші за почуття, що їх може мати будь-який чоловік до привабливої дружини свого сусіди. Або до його вола чи віслюка.

— То ви кажете, він кохав вас?

— Кохав… Кохав мене чи своє уявлення про мене? Не знаю. Знаю тільки те, що він мав причини бути вдячним мені. Я зробила все легким для нього. Є чоловіки, яким важко залицятися до жінки. Вони бояться виставити своє бажання, наразитися на відсіч. За цим страхом часто криється якась історія з дитинства. Я ніколи не змушувала Джона розкриватися. Я залицялася до нього. Я спокушала. Я визначала умови зв’язку. Навіть я вирішила, коли слід припинити його. Тож ви запитали, чи він кохав мене, і я відповідаю: він відчував удячність.

[Тиша.]

Згодом я часто запитувала себе, що сталося б, якби замість відтрутити його я відповіла на хвилю його почуттів своїми почуттями? Якби я мала сміливість розлучитися з Марком ще тоді, а не чекала тринадцять або чотирнадцять років, і поєдналася з Джоном? Чи краще б я тоді скористалася своїм життям? Можливо. А можливо, ні. Але тоді б із вами розмовляла не колишня коханка. Я була б згорьована вдова.

Проблемою була Кріссі, ця ложка дьогтю в бочці меду. Кріссі дуже любила батька, і мені було дедалі важче давати їй раду. Вона вже не була немовлям, — їй скоро мало виповнитись два роки, — і, хоча розмовляти вчилася дуже поволі, я вже навіть занепокоїлась (як виявилось, даремно, згодом вона надолужила, і її мов прорвало), вона щодня ставала дедалі проворніша, — проворніша і безстрашніша. Вона навчилася вилізати з ліжечка, тож довелося найняти столяра, і він зробив дверцята вгорі на сходах, щоб Кріссі раптом не впала вниз.

Пригадую, як однієї ночі Кріссі без попередження з’явилася коло ліжка з мого боку, протираючи очі, пхинькаючи, розгублена. Я досить володіла собою, щоб миттю схопити доньку й прожогом занести назад до її кімнати, перше ніж вона помітить, що не татусик лежить у ліжку поруч зі мною. Але чи пощастило б мені отак удруге?

Я не знала до ладу, який прихований вплив може справити на дитину моє подвійне життя. З одного боку, казала я собі, що, поки я фізично задоволена і в мирі з собою, сприятливий вплив повинен через мене поширитись і на доньку. Якщо ця думка вражає вас як егоїстична, дозвольте вам нагадати, що тієї пори, в 1970-х роках, прогресивні, bien-pensant, спрямовані на добро, погляди полягали в тому, що секс — це сила, яка служить добру, і то секс у будь-якій подобі, з будь-яким партнером. З другого боку, було зрозуміло, що Кріссі дивує чергування в домі татуся і дядька Джона. Що сталося б, якби вона заговорила? Що, якби вона переплутала їх обох і назвала батька дядьком Джоном? Біда була б велика.

Я завжди була схильна вважати погляди Зіґмунда Фройда за пусту балаканину, починаючи з Едипового комплексу і йдучи аж до його відмови бачити, що над дітьми звичайно чинять сексуальну наругу, і то навіть у домах його належної до середнього класу клієнтури. Але я все-таки згодна, що діти, починаючи від дуже раннього віку, витрачають дуже багато часу на спроби з’ясувати своє місце в родині. У випадку Кріссі родина для неї доти була простою і зрозумілою: вона, сонце в центрі всесвіту, плюс матуся й татусь, супровідні

1 ... 102 103 104 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"