Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

– Так, але… – Віолетта підвела погляд – розчервонілася.

– Маленька чи ні, але здібності у неї, схоже, сильні, – продавець усміхнувся куточком губ і знизав плечима. – Дивина, що така юна дівчинка вже вміє… таке.

Віолетта обережно взяла Лолу за руку, притискаючи яблука до грудей.

– Вибачте ще раз, – вона поклала декілька монет на прилавок.

– Авжеж… – продавець все ще дивився на Лолу з легким подивом.

Лола знову сховалася за Віолетту, хапаючи її за спідницю. Її обличчя розчервонілося, а маленькі пальчики нервово стискали тканину.

– Мамо… я не хотіла…

Віолетта нахилилася до неї, м'яко торкнувшись її щоки.

– Я знаю, люба. Все добре.

Аларіон, що спостерігав за всім з тіні, стояв непорушно. Його погляд ковзнув від Віолетти до Лоли – до цієї хвилі магії, яка була такою знайомою й рідною. Вона має його силу. Це пояснювало її напади не так давно.