Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Я порилася в пам'яті Омеа. У ритуалах Храму Світла на поміст сходили жриці, щоб опустити у воду плотики з квітами і запропонувати змії Антарії підношення. Виходило, що змія була вегетаріанкою. Їй не пропонували того, що зазвичай їдять змії, тобто мишей і жаб. Страви для ритуалу готували із сушених фруктів і солодкого соку місцевих ягід. З них скачували кульки, до яких додавали пелюстки квітів для аромату.

Єдиним винятком була дрібна живність, яка потрапляла в чашу разом із водою, і на яку змія полювала самостійно. Я мала рацію у своєму припущенні щодо підземної річки. Омеа знала про неї, в найзагальніших рисах. В її спогадах ритуал жертвопринесення тривав довго, мабуть, весь цей час змія полювала. Жриці ж співали гімни, змінюючи одна одну. Омеа знала, що Антарія не приймає кривавих жертв, а до факту поїдання дрібної рибки жриці ставилися спокійно. У їхньому розумінні, втіленням Богині був лише дух істоти, і саме його годували солодкими фруктами і соком ягід. Тіло ж змії вимагало звичайної для цього біологічного виду їжі. Така от подвійність.

У результаті проведення ритуалу відкривався портал, і це виражалося в тому, що змія отримувала можливість зцілювати, виступаючи провідником Божественних, у розумінні Омеа, енергій.

Про захоплення храму Омеа теж знала тільки в загальних рисах. Це сталося вночі, коли жриці спали. Не спала тільки одна з них, чиїм обов'язком було підтримувати вогонь у невеличкому вогнищі, розташованому в глибокій ніші на протилежному кінці зали. Весь час між ритуалами в цьому вогнищі не просто підтримували вогонь, в нього кидали особливий трав'яний порошок. Властивість порошку була такою, що при наближенні небезпеки полум'я забарвлювалося в темно-коричневий колір. Завданням жриці було вчасно додавати порошок у вогонь і спостерігати. У разі небезпеки вона повинна була підняти тривогу, попередивши охорону і розбудивши інших жриць.

У ніч нападу вахту біля вогнища несла юна жриця, яка, всупереч суворій забороні, закохалася в одного з охоронців-хесків. І за злощасним збігом обставин, саме тієї ночі він чергував із напарником біля входу в зал.

Не в силах опиратися поклику серця, жриця вдалася до любовних утіх зі своїм коханим. Це зайняло всього кілька хвилин, але, засліплена пристрастю, вона забула підсипати порошок у вогонь. Коли через деякий час у замок увірвалися вороги, полум'я у вогнищі світилося безтурботним жовто-помаранчевим світлом.

Свою провину дівчина спокутувала ціною життя. Вона серед перших вступила в бій, поряд з охоронцями. Усі жриці були тією чи іншою мірою наділені силою і вміли поводитися зі зброєю. Їй вдалося знищити кількох ворогів, але через молодість і малий досвід, сила її була невеликою, і дівчину незабаром було вбито.

У пам'яті Омеа миготіли смутні картини того, що відбувалося. Загарбникам вдалося відкрити шлюз для наповнення чаші і скинути тіла вбитих у воду, осквернивши храм кров'ю. Темний ритуал, проведений ватажком убивць, відкрив портал, на думку Омеа, у пекло.

Прямо зі стелі посипалися ящероподібні створіння розміром з хорошого мамонта. До цього часу жриці зайняли оборону на виході з коридору, що веде в їхні покої.

Попереду стояла Амайя, високо піднявши свій талісман. За нею стояли інші жінки. Їхнім завданням було віддавати Старшій Жриці силу. Інші жриці і сама Омеа були під дією того ж зілля, яке я випробувала на собі. Завдяки йому, дівчата бачили вразливі місця ворогів, куди Амайя била променем зі свого талісмана, що викликав асоціацію з променем лазера. У мене навіть виникло припущення, що талісманом слугував хитромудрий лазерний пристрій.

Охоронці теж вели бій з ящерами, але менш успішно. Один за одним вони гинули від величезних кігтів і зубів.

Незабаром перед тим місцем, де стояли дівчата, утворилася купа з тіл монстрів. Опір охорони було практично зламано. Тільки найвідчайдушніші з хесків ще билися.

На купу мертвих ящерів піднявся ватажок загарбників. Це був високий чоловік могутньої статури, в одязі, що більше нагадував сучасний захисний костюм, ніж середньовічні лицарські обладунки. Обличчя чоловіка було прикрите затемненим напівпрозорим щитком, тож Омеа не змогла його розгледіти.

На той час ящери припинили сипатися зі стелі, а за знаком цієї людини ті, що вже були в залі, зупинилися. Бій припинився.

Судячи з усього, він не боявся смертоносного талісмана жриці і стояв, схрестивши руки на грудях, і дивлячись на Амайю. Ватажок нападників був знайомий Старшій жриці. У пам'яті Омеа також містилися відомості про нього.

Колись, коли Амайя була ще дівчинкою, в неї шалено закохався юнак. Вона відповідала йому дружбою, і це тривало доти, доки в неї не відкрився дар і не виявилося, що дівчинці уготована доля жриці. Це стало ударом для закоханого. Він був готовий чекати повноліття своєї коханої, але не готовий був з нею розлучитися назавжди. Дізнавшись, що їй призначено стати жрицею, він умовляв Амайю втекти за океан, та вона відмовилася. Дівчина відкинула його залицяння, і незабаром її взяли в храм.

Тоді молодий чоловік зненавидів ту, яку раніше кохав, і задумав знищити її, а разом з нею і храм, який, як він вважав, забрав у нього щастя. Багато років він плекав свій план, і ось цей день настав.

Хоча, на думку Омеа, в Амайї було ще достатньо сил, щоб знищити цю людину за допомогою Сили, Старша Жриця не стала цього робити. Натомість їй подали невеликий витончений меч, і дівчина вступила в двобій зі своїм колишнім коханим. Вона скинула вбрання жриці, залишившись у короткій туніці та сандалях. Я відчувала, як в Омеа стиснулося серце, побачивши тендітну незахищену дівчину, що б'ється проти могутнього воїна в обладунках.