Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

які їхали всередині вагонів. Залізничних службовців, які намагалися завадити цьому, вони били»[142].

Сер А. Нокс (1870—1964 рр.), генерал-майор. Джерело: https://persons-info.com

Гетьманський режим прагнув покласти край цим та іншим «розвагам» такого штибу. 13 травня, а навздогін ще і 27-го Міністерство шляхів у відповідному наказі охарактеризувало існуючий стан справ у цій царині, що склався внаслідок річної діяльності УЦР, так: «Для знищення ганебного становища, яке являє собою пасажирський рух, гостро наказую, щоб усі пасажирські потягові вагони негайно були налагоджені, начисто причепурені, як усередині, так і зверху. Щоб кондуктори щиро виконували свої обов’язки, щоб усі урядовці були одягнені в уніформу. Наказую також, — вказував документ, — зробити рішуче розпорядження про доведення до найчистішого стану великих та малих світлиць, уборних, шафарень, пасажирських платформ та під’їздів».

За день — 15 травня — розпочався тихий процес українізації: Південно-Західну залізницю перейменували на Правобережну, Південну на Слобід­ську, Катерининську на Запорізьку.

20 травня уряд фактично запровадив на залізничних шляхах сполучення диктатуру профильного міністра. Рада Міністрів «уповноважила» керівника відомства «видавати, одміняти, заміняти та доповнювати всі постанови, які торкаються видання і переведення в життя загального статуту залізниць, нових тарифів, правил і умов перевозу пасажирів, багажу і грузів, побільшення додаткових зборів, установляти тарифні протяги поміж станціями, також одміняти, заміняти і продовжувати строк дійсності тарифів, правил і умов перевозу і тарифних протягів, дійсних на залізних дорогах», причому всім цим вказівкам надавалася «обов’язкова сила закону»[143].

Соціальні питання

Військовополонені та інваліди війни

До цієї теми зверталися принаймні 5 разів. 25 травня міністрові охорони здоров’я видали 2 млн карб. «на видатки по утриманню та лікуванню інвалідів, які повертаються з полону».

О. Скоропадська (Дурново) (1878—1951 рр.). Суспільне надбання

25 червня ухвалили з’ясувати кількість військовополонених у німецьких таборах з тим, щоби надіслати їм подарунки. 17 серпня постановили «якомога скоріше заслухати законопроект про військовополонених», зокрема з’ясувати їх становище в Австро-Угорщині, Болгарії, Німеччині, Туреччині. 25 листопада на Раді Міністрів вирішували питання про співпрацю з комітетом по наданню допомоги військовополоненим, який очолювала дружина Скоропадського — Олександра. 26 листопада асигнували 25 млн карб. — і це тільки на «евакуацію військовополонених з Австро-Угорщини».

Робітниче питання

Керівники, як би сьогодні сказали, «соціально-економічного блоку» новопосталої держави цілком ясно розуміли, що унормування відносин у цій сфері абсолютно неможливе без припинення пролетарського «бєз­прєдєлу», який запанував у країні після усунення від влади останнього російського імператора.

Насамперед, треба було відновити права приватних власників, покласти край втручанню найманих працівників у питання оперативного управління виробництвом, повернути на підприємства професіоналів-виробничників. Цим і зайнялися в першу чергу.

29 червня міністр праці Вагнер розіслав по всіх промислових підприємствах спеціальний обіжник, яким встановлювалися межі компетенції професійних робітничих спілок та власників підприємств. Першими словами були такі: «Руйнуюча війна і наступні ненормальні умови течії життя викликали повну руїну державного господарства, наслідком чого виявилось скорочення виробу цінностей і ступневе огоління держави».

Виходячи з цього, пан міністр зажадав повернутися до умов нормального життя, за яких «коло компетенції професійних робітничих організацій і заводських комітетів обмежується захистом професійних інтересів робітників і піклуванням про устрій їх побуту», а «втручання робітників у розпорядчі права адміністрації, ...фінансові і технічні заходи заводо­управління і, зокрема, самовільне установлення контролю над виробом, недопустимо». І далі: «всі організації робітників не професійного характеру (тобто так звані ради робітничих депутатів. — Д. Я.) не можуть ні­яким робом впливати на життя окремих промислових підприємств». Одно­часно міністр зажадав негайного повернення власникам украденого в них робітничими організаціями майна, запровадив заборону на страйки в держустановах, на транспорті та в установах, які забезпечують життєдіяльність населення, безумовного відновлення дії правил внутрішнього розпорядку на підприємствах, з’ясування стосунків між власниками та найманими робітниками виключно в судовому порядку «в зазначених законом межах».

Наступного дня, 30 червня, уряд ухвалив створити при Міністерстві праці особливий Комітет праці, який мав обговорювати та залагоджувати конфліктні питання взаємин працедавців і робітників. Треба сказати, що на даному конкретному напрямку державна адміністрація великого клопоту фактично не мала. Хіба 17 липня довелося заслухати доповідь міністра шляхів сполучення про страйк на залізницях, який поставив на порядок денний питання про заборону страйків на підприємствах, які «мають загальнодержавне значення». Рішення ухвалили таке: оскільки страйки в даних конкретних обставинах «являють собою серйозну небезпеку для самого існування держави», то «інтереси держави вимагають від урядової влади найенергійніших заходів проти таких страйків».

У зв’язку з цим 19 липня на території УД тимчасово відновили дію «закону Російської держави від 2 грудня 1905 р. про Тимчасові правила про покарання за участь в страйках на підприємствах, які мають громадянське або державне значіння, і рівно в установах державних, і про забезпечення долі тих служачих, які не брали участи в страйках і через те потерпіли від учиненого над ними насильства».

17 серпня уряд надав міністру торгу й промисловості у випадках, «коли це визнано буде необхідним по особливостям вироблення або по прикметах робіт, а рівно задля забезпечення населення предметами першої потреби, або задля задоволення потреб державних чи громадських установ, або підприємств, що мають загальнодержавне значіння, і в інших особливо уважних випадках», продовжувати робочий день на підприємствах більш ніж 8 годин. 26 листопада Положення (статут) про Київську, Одеську та Харківську крайові біржі праці визначило їх головну функцію — «об’єднання, обопільне порозуміння й загальне керування діяльністю місцевих бірж праці, які знаходяться на їх території» та «встановлення обміну лишками попиту й пропозиції праці поміж місцевими біржами праці, а також і організація пересування робітників»[144]. Нарешті, 23 листопада уряд впритул наблизився до ухвалення законопроекту про Раду із соціального страхування.

Допомога жертвам вибуху на Печерську

Вже наступного дня, 7 червня, уряд ухвалив пропозицію міністра фінансів про асигнування на потреби жертв цієї катастрофи 500 тис. карб. Заразом вирішили створити міжвідомчу комісію, яка мала визначити її масштаби, організувати необхідні громадські роботи для відновлення міста. 9 червня заснували постійний комітет під головуванням голови уряду, який мав розподіляти пожертви на користь постраждалих.

Вибух на Звірінецьких артилерійських складах (Київ, Печерськ). 6 червня. Суспільне надбання

Частина V

Зовнішньополітична діяльність: перші кроки

У перші дні, тижні, місяці перебування при владі, а, фактично, аж до середини вересня, державна адміністрація, за відсутності інших можливостей, тобто за відсутності навіть теоретичних можливостей проводити власну зовнішню політику або на таку політику впливати, зосере­дилася на вирішенні двох питань. Перше — на кадровому «наповненні» МЗС. Друге — на розбудові мережі представництв у країнах Почвірного союзу. Але про все — по порядку.

Перший відомий на сьогодні зовнішньополітичний документ режиму — це особистий лист його керівника послові Німеччини в Україні баронові фон Мумму щодо Криму