Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

«Харуно Сакура, у разі перемоги в цьому конкурсі вам буде присвоєна наступна винагорода: звільнення вашої матері. У разі програшу ви не матимете нагоди знову побачитися з нею.»

— Якого біса?! — волаю я, — шукаючи очима приховану камеру. — Ти геть сказилася, чи як?! В тебе всі клепки позносило, Юкі?! Стривай-но, відьма ти така! Я доберуся до тебе навіть з клятого лісу й запхну сюди, аби подивитися як ти сама бігатимеш з цим бісовим ошийником! Та пішла ти, стерво!

Якою б розгніваною я б не була, все-таки наразі перевага на стороні клятого стерва! Саме я стою серед незнайомого лісу, не маючи жодної гадки де зараз перебуває решта моєї команди… ще й в «собачому ошийнику», наче дворовий пес! Все, що мені залишається — лаяти на дерева й випускати пару, однак, весь мій запал дуже швидко закінчується. Втома та голод дають про себе знати, а отже вже час трохи охолонути й почати мислити тверезо.

Треба знайти хлопців й вигадати бодай якийсь план дій! З одного боку я не хочу брати участі в цьому шоу, а з іншого… не знаючи до чого призведе програш, дуже боюся більше ніколи не побачити матір. Якщо вони не брешуть… що мені робити? Клан Кетсукі набагато підступніший, ніж я навіть могла уявити! Певно, через мою необізнаність я й потрапила у цю пастку. Мама не без причин намагалася скоріш забрати мене з табору, адже знала на що здатні ці люди! Почувши правдиву історію, я повірила, що бідна дівчинка зростала з батьком-тираном, тому й коїть всі ці речі. Варто їй було покликати мене, я побігла до неї, тому що хотіла вірити, що вона не така вже й погана. Та, на жаль, я надто багато нафантазувала собі. Та й взагалі… чому я думаю про неї, коли мені потрібно виживати серед густого лісу?! Шаннаро!

Час на самоті тягнеться дуже повільно. Не маючи годинника, я навіть не уявляю скільки годин я витратила, блукаючи незнайомими стежками. В моєму рюкзаку я знайшла лише порожню пляшку для води та легку курточку з плащової тканини. Трясця! Вони не поклали ані їжі, ані води! Я настільки голодна та спрагла, що ледве рухаю кінцівками! Юкі прагне, аби я полювала на здобич?! Я не здатна вбити жодної тваринки, навіть якщо від цього залежатиме моє власне життя! Треба шукати їстівні ягоди та корінці… Звісно, на цьому довго не протриматися, але це краще, ніж взагалі нічого!

Десь під вечір я нарешті всідаюся під велетенським деревом, ховаючись за його великим корінням від інших конкурсантів. Розпаливши багаття й розклавши перед собою те, що назбирала за день, я важко зітхаю. Декілька корінців, два гриби та горстка ягід — це все, що вдалося мені знайти за цілий день виснажливого «полювання на їжу». Якби я знайшла водойму, могла б наловити риби й напитися досхочу! Однак я не змогла знайти прісної води… ані крапельки! Скільки я зможу протриматися на цій їжі для птахів?!

Кладучи в рот декілька соковитих ягід, я заплющую очі, уявляючи ласий шматочок ягняти у вишневому соусі, який просто тане на язику. Закусуючи його грибами, я уявляю свіжоспечений шмат хліба з хрусткою скоринкою. Замість прісних корінців моя уява малює солодкий та неймовірно солодкий присмак шоколадного торта. Однак після цієї вечері я з важкістю зітхаю, адже голод нікуди не дівся, а навпаки скрутив живіт спазмом, вередуючи через незрозуміле частування, яким я намагаюся його обманути.

Проте довго жаліти себе не доводиться, адже на темному нічному небі спалахує голограма, точнісінько як у фільмі! Здіймаючи брови від «вигадливості» Юкі, я накриваю обличчя долонею. Буде демонструвати нам тих, хто вийшов з гри? Дуже сподіваюся, що вона не додумалася вбивати задля стовідсоткового попадання в сюжет! Треба зізнатися, що до того моменту, як я потрапила сюди, мені подобався вигаданий світ, де на кожному кроці читача чекає небезпека. Здавалося, що це так романтично: бігати лісом та виживати попри важку долю. Проте наразі ця пригода здається мені надто далекою від романтики!

На небі з’являються фотографії конкурсантів, і я рахую скільки людей вибуло з гри. Я нарахувала п’ятьох: Кіба та Шино з команди Хінати, Темарі, Чоуджі, а також дівчина з команди самої Юкі. Зачекайте, хіба її команда взагалі бере участь в цій грі? Щось не віриться, що Кетсукі Юкі бігає лісом, шукаючи собі їжу та місце для ночівлі! Це якась маячня! Вона запхнула своїх подруг — єдиних людей, які були на її боці — сюди? Доволі жорстоко з її боку.

Раптово десь неподалік мене хрустить суха гілка, наче хтось необережно наступив на неї ногою. Трясця! Як я не згадала, що головна героїня в фільми не розводила багаття і чітко зазначала, що дим від горіння може викрити її місце знаходження! Через холод та темряву я взагалі не згадала про те, що крім виживання, в мене є їй інші проблеми!

— Хто це?! — кричу я, відповзаючи назад, але за мить знову картаю себе за чергову необачність.

Замість того, аби сховатися й втекти якомога далі звідси, я допомогла конкуренту розкрити себе!

— Віддай мені свій браслет, — лунає з темряви хриплий голос так, наче це прохання дається йому нелегко.

У мерехтливому світлі вогню я бачу рішучий, однак, вкрай засмучений погляд густобрового хлопця, який завжди чемно та привітно ставився до мене. Наразі він стоїть навпроти, простягаючи руку в очікуванні того самого браслета, який може термінувати мою участь в екзамені. Якби я не прочитала ту бісову картку з особистим заохоченням, я б віддала свій браслет Року Лі й з радістю повернулася б додому. Та, на жаль, ціна програшу може бути надто великою! Вочевидь й в Рок Лі є доволі гарна мотивація. Він ледве помітно тремтить, повторюючи своє прохання, адже я просто заклякла в одному положенні, розглядаючи друга, який за мить став для мене ворогом.