Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

же, не бажаючи утруднювати старця, купно ж боявся, щоб не звістив про нього цареві Зардан, мовив із плачем Варлаамові: "Оскільки так зволив ти, отче мій духовний та вчителю добрий, щоб я залишився тут у марнотному світі, ти відійди на місце свого духовного спокою, не смію тебе від того утримувати. Відійди, бережений Божим миром, і моє окаянство поминай у святих своїх молитвах завжди, щоб міг досягти тебе і часто твоє лице постійно зріти. Учини милість: залиши мені розідрану оту й грубу свою мантію на згадку життя іночого та вчення твого, купно ж і на збереження від усілякого сатанинського дійства". І дав йому старець ту свою мантію, яку Йоасаф більше багряниці царської шанував. Тоді Варлаам став на молитву і молився зворушено Богові за Йоасафа, вручаючи Його промислу, та й каже: "Дитино Небесного Отця, мир тобі і спасіння вічне!" І вийшов із палацу та й пішов, радіючи й дякуючи Богові, що вправив шлях його на добро.

Коли Варлаам відійшов, блаженний Йоасаф віддав себе старанній молитві і строгому життю. Бачачи це, Зардан уразився великою печаллю і, пославшись на хворобу, відійшов до свого дому. Цар же, почувши, що Зардан хворий, послав до нього свого найуправнішого лікаря, аби зцілити його. Лікар же добре роздивився хворобу і звістив цареві: "Я, — каже, — не зміг знайти в того чоловіка жодної причини недуги, окрім якоїсь печалі, що нею, поранивши собі душу, хворіє". Цар же, почувши слова ті, гадав, що син його розгнівався на Зардана і через це той хворіє, опечалившись, і хотів сам відвідати хворого й довідатися про причину хвороби. Зардан же приспішив прийти до царя і впав перед ним, виказуючи себе за достойного великої покари, що з недбалістю стеріг сина його, і оповів йому все, що було: "Якийсь, — каже, — лукавий чоловік, волхв та звабник, на ймення Варлаам, прийшов із пустелі і бесідував про християнську віру із сином твоїм. Він-бо повірив мовленому і тепер уже весь Христовий є". Цар же, коли почув такі слова, почав хитатися від печалі, що наплинула на нього, і наповнився невимовної ярості. Тоді закликав першого зі своїх вельмож, на ймення Арахія, премудрого радника і вправного у читанні зірок, і йому все, що сталося, по ряду оповів. Той-бо, втішаючи царя сказав: "Будь безпечальний, о царю, бо сина твого зможемо відвести від християнської віри, коли Варлаама схопимо. Коли ж його не знайдемо, то я знаю іншого старця нашої віри, на ймення Нахор, що живе в пустелі і вправляється у читанні зірок, у нього і я навчався. Він в усьому є подібний до Варлаама, я ж бо Варлаамове лице знаю, бо якось бачив його. Того-бо Нахора закличемо із пустелі, повелимо йому прикинутися Варлаамом, і змагатимемося із ним про віру. Він же викаже себе переможеним у суперечці і явить, що віра християнська є неправдива". Цар ту раду визнав за добру, трохи втішивсь од печалі і марними надіями утвердився, а того ж Арахію із багатьма воїнами швидко послав шукати Варлаама. Арахія ж усю дорогу здолав і дійшов до Сенаридської пустелі; численні ж у ній бездорожні місця, гори й непрохідні зарості пройшов і знайшов десь під горою мале зібрання пустельників, та й схопив їх. Був же в них один як старійшина, той носив міха волосяного, повного кісток раніше померлих якихось святих отців на постійний спогад про смерть. Запитав їх Арахія, де є отой звабник, котрий звабив царського сина. Той, що носив волосяного міха, відповів: "Немає його в нас та й не буде, втік-бо від нас, прогнаний Христовою силою, і має він посеред вас своє пробуття". Запитав Арахія: "Чи знаєш його?" Відповів пустельник: "Знаю звабника, як його звуть, — це диявол, той серед вас живе, і догоджаєте йому". Рече Арахія: "Я про Варлаама тебе запитую". Пустельник же мовив: "Коли про Варлаама запитуєш, то належить сказати тобі, де той є, що від зваби відвернув царського сина. Він-бо є брат наш і співпістник іноцтва нашого, але багато вже днів не бачили його". Запитав Арахія: "Де пробував Варлаам?" Той же відповів: "Знаємо келію його в пустелі, але не викажемо її вам". Арахія ж ярості наповнився, загрожуючи їм смертю. Вони ж, про смерть почувши, пораділи. Наклали їм численні рани і люто мучили їх, щоб показали їм Варлаама, вони ж мовчали. Старанно шукав повсюди Арахія Варлаама і, не знайшовши його, повернувся до царя, нічого не досягши, вів до нього лишень пустельників тих, числом сімнадцятеро. Іх-бо немало принуджував цар, щоб виказали місце пробуття Варлаамове і щоб Христа відкинулися. Вони ж не підкорилися, але і в безбожжі йому дорікнули, через що повелів їм язики відрізати й очі виколоти, руки ж і ноги відсікти, і так добрі страждальці й повмирали.

Після кончини тих святих мучеників, Арахія, за царевим повелінням, пішов уночі до волхва Нахора, котрий жив у пустелі із бісами та вправлявсь у чародіяннях, і, все йому докладно оповівши, вмолив його, щоб прикинувся Варлаамом. Відтак повернувся до царя, на ранок приготував воїнів і знову пустив чутку, що йде на розшуки Варлаама. І проходив пустелі, аж тут з'явився Нахор, виходячи із якоїсь пущі, його ж уздріли воїни і погналися за ним, а досягши, схопили й привели до Арахїї. Арахія ж, ніби не знаючи Нахора, запитав його: "Хто ти є?" Відповів Нахор: "Варлаам я є!" — і тоді пораділи всі й повели його зв'язаного до царя. І пройшла звістка всюди, що Варлаама схоплено. Почув про те Йоасаф, люто поранився душею і гірко ридав. Але Бог задля утіхи через якесь божественне одкровення відкрив Йоасафові, що це не Варлаам схоплений, але Нахор, волхв, замість Варлаама.

Спершу цар зайшов до синового палацу й переконував його то добрими й покірливими словами, то ярими та жорсткими, щоб покинув християнську віру й повернувся до батьківських богів. Але не міг його від Христової любові нічим відвернути, бо він на всі слова його премудро відповідав, виказуючи марноту поганих богів, а прославляючи єдиного Бога, всіх Творця, і готовий був виставитися за нього на рани й смерть. Але природна до сина любов не попустила мучити Йоасафа, а ще від совісті бував викритий, — чув-бо, що той говорить істину. Тому сказав до нього: "Належить тобі, о дитино, в усьому повинуватися моєму батьківському повелінню, але оскільки жорстокий і непокірливий ти і міцно противишся мені, гадаючи, що ти мудріший від усіх, відкладемо