Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Це неможливо… — прошепотів Архон, його голос ледь чутний. — Ти не можеш бути тут. Це місце... належить мені.

Голос відповів із такою силою, що навіть дерева, здавалося, здригнулися:

— Ти помиляєшся, Архоне. Ця земля ніколи не була твоєю. І якщо ти продовжиш кидати виклик істинним силам, тебе зітруть із цього світу.

Архон на мить застиг, його обличчя сповнилося ледь стримуваним жахом. Потім, не сказавши більше ні слова, він зосередився ще раз на своєму медальйоні. Червоне світло різко спалахнуло, і його фігура зникла, розчинившись у залишках тіней.

Коли все стихло, темрява лісу почала відступати, а разом із нею повернулося слабке світло місяця. Еріон, все ще лежачи на землі, важко підняв голову, намагаючись зрозуміти, що тільки-но сталося. Він відчув, як тіло наповнюється слабким теплом, і, озирнувшись, побачив своїх товаришів, які також почали приходити до тями.

— Що це було? — прохрипів Салем, тримаючись за бік і підводячись на ноги. Його погляд був наповнений подивом і тривогою.

Райнар, тримаючи амулет у руках, тихо промовив:

— Голос… Хто це був? І чому він допоміг?

Раптом, темрява навколо завмерла, ніби все довкола застигло у часі. Лише місячне світло пробивалося крізь густе гілля лісу, кидаючи бліді відблиски на землю, усіяною слідами бою. Еріон, ледве тримаючись на ногах, важко дихав, його рука міцно стискала Тінеріз. Райнар, Салем і Елрік лежали неподалік, ще оговтуючись від запеклого бою, але відчуття тривоги не зникало.

З тіні перед ними почали вимальовуватися три постаті. Високі, стримані, вони з’явилися так безшумно, що здалося, ніби темрява сама їх породила. Їхнє обличчя неможливо було розгледіти в блідій імлі, лише контури рухалися плавно, наче тіні ковзали по їхніх тілах. Лише одна з фігур зробила крок уперед, її рухи були впевненими, але не агресивними.

— Ви прийшли, — голос фігури пролунав низьким і тихим, наче шелест нічного вітру.

Еріон спробував відповісти, але його голос застряг у горлі. Фігури, ніби прочитавши його нерішучість, повільно наблизилися, кожен їхній крок був наповнений впевненістю і владою. Коли вони зупинилися на відстані кількох кроків, один із них опустився на одне коліно, нахиливши голову. Інші двоє негайно повторили його рух.

— Ми — ваша тінь, володарю, — промовив той, хто стояв попереду. Його голос тепер звучав більш відкрито, але в ньому залишалася глибока пошана.

Еріон поглянув на Тінеріз, який світився ледь помітним холодним сяйвом. Він відчував, як меч резонує з їхньою присутністю, ніби визнаючи їхню лояльність. Салем, який підняв голову з землі, здивовано спостерігав за тим, що відбувалося, його очі звузилися від підозри.

— Хто ви? — хрипко запитав Еріон, не зводячи погляду з фігури перед ним.

Фігура, що говорила, підняла голову, але її обличчя все ще ховалося у тіні. Вона відповіла рівним голосом:

— Ми ті, хто зберігав вірність істинним володарям темряви. Ми чекаємо на вас століттями, спостерігаючи, як єретики осквернюють наш шлях. Але тепер, коли ви тут, наша вірність знову належить вам. Ми — ваші тіні.

Еріон відчував, як серце б’ється швидше, але він зберігав зовнішню спокійність. Ці незнайомці виглядали владно, але їхній тон виявляв лише підкорення. Райнар підвівся, підпираючись на руку, і холодно кинув:

— Якщо ви так довго чекали, то, можливо, поясните, чого саме очікуєте від нас?

Фігура, що стояла на коліні перед Еріоном, на мить замовкла, а потім відповіла:

— Ми тут не для пояснень. Ваш шлях уже визначено, і ми лише ті, хто поведе вас крізь темряву, якщо ви цього забажаєте.

Елрік, ще важко дихаючи, сперся на руку, намагаючись піднятися. Він відчував, як біль пульсує в усьому тілі, але його погляд залишався пильним. Тиша, що запанувала, була пронизана лише його глухим кашлем. Одна з постатей повільно повернула голову до нього. Її голос був низьким і рівним, немов ховав у собі стародавню мудрість.

— Елрік з Теріану, — мовила фігура, — ти впорався зі своїм завданням. Без твоїх дій ця зустріч не відбулася б.

Елрік завмер, його очі звузилися, але в них промайнув відблиск розуміння. Він повільно випростався, ледь помітна усмішка ковзнула його обличчям.

— Я знав, що колись зустріну вас, — сказав він, і в його голосі відчувалася впевненість, що межувала з повагою. — Ваші тіні слідували за мною ще з дитинства.

Постать схилила голову, визнаючи його слова.

— Ми лише чекали моменту, коли ти будеш готовий, — промовила вона.

Елрік, спершись на коліно, підняв голову і твердо відповів:

— Я радий служити. Хай мій шлях буде злитий із вашим.

Еріон здивовано спостерігав за цією сценою, намагаючись знайти в очах Елріка відповіді, але той залишався спокійним і впевненим. Райнар і Салем перезирнулися, явно збентежені тим, що їхній товариш знав цих загадкових незнайомців, але жоден не промовив і слова.

Тиша знову заволоділа ніччю, залишаючи відкритими безліч запитань.