Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Наче вийшовши з трансу, Маргарет розлючено вигукнула:

— Як ти посміла мене зачарувати? Мій батько герцог ключників. Знаєш, що він з тобою зробить?

— Абсолютно нічого, — відповіла Люсі, трохи відхилившись назад. Аліса не пам’ятала, щоб коли-небудь бачила її такою впевненою. — Це він прибрав заборону з використання заклинання примусу, а я в цьому майстер. Якщо хочеш заперечити, то спершу обговорімо, скільки разів ти використовувала примус на людях.

Маргарет хотіла щось відповісти, але закрила рот, ретельніше обдумуючи свою відповідь.

— Справді, навіщо це було? — втрутився Робін, жалісливо вказуючи рукою на вогнище. — Ти спалила маску принцеси. Самої Анабель Бранадар, яка виявилася живою після стількох років, так ще й володіє стародавньою магією! Де ти, а де вона?!

«На сирій колоді, за метр одна від одної», — подумала Аліса, ледь не засміявшись. Люсі ж усмішку не приховала й відповіла:

— На масці було закляття, про що свідчили блакитні виблиски у вогні. Можливо, воно б не зашкодило, а, може, на ній висіло щось негативне, на кшталт «Глибокої кари». Ти досі хочеш потримати її в руках?

Почувши це, Маргарет опустила погляд на свої долоні, потім підняла на Доріана й, пирхнувши, пішла з вечірки. Алісу ж слова подруги дивували не менше. Як це, заклята? Тобто весь цей час вона страждала через закляття на довбаній цирковій масці? Звідки воно взагалі там взялося?

— Ви всі такі смішні! — обізвалася Марія, піднявши з землі випадковий камінчик. — Маска згоріла, ви її не відновите, який сенс у суперечках? Головне, щоб про це не дізналася принцеса й не пропалила нам усім голови, як тому Звірові.

Навіть п’яна, вона мислила логічніше, ніж деякі персони з того боку багаття.

— А ти розумна дуже, — холодніше сказав Доріан, відвернувшись від Маргарет, що вже зникала за деревами, і загрозливо зиркнувши на неї. — Це не тебе часом кинув Браян після того, як твоя подружка двічі намагалася його вбити?

«Стоп, що?» — не зрозуміла Аліса. Це він про неї таке говорив?

Марія помалу підвелася й, глянувши на Браяна, вказала на нього рукою, із усмішкою обіцяючи:

— На третій вийде.

— Та як ти смієш? — обізвався він. — Я гвардієць. За мене є кому заступитися.

Марія зареготала й раптом жбурнула в нього тим камінчиком, що підняла раніше. Він ухилився, але переляк зловив.

Це вже занадто. Аліса не могла лишатися осторонь, тому теж почала підводитися:

— Маріє, не треба… — Від різкого тиску на ногу в її свіжих шрамах раптом прокотився біль. Коліно підігнулося, але вона втримала рівновагу й швидко вирівняла поставу, сподіваючись, що цього дрібного руху ніхто не помітив. — Не треба вестися на маніпуляції Доріана. Воно не варте твого часу.

— Добре.

Її навіть не довелося вмовляти, щоб вона повернулася на колоду. Аліса теж вже зібралася сідати, коли помітила погляд Нейта, зосереджений на її нозі. Він підняв очі на неї, і на його обличчі викарбувалося недвозначне: «Що це було?»

Вона вирішила грати в «Нічого не сталося. Гадки не маю, про що ти думаєш» і просто сіла на своє місце біля нього. Однак гвардійця не так легко провести. Уже за мить Нейт потягнувся рукою до її штанини, під якою ногу розмальовували тоненькі шрами. Аліса не мала часу на роздуми. З переляку вона просто відбила його руку, не сказавши й слова.

— Покажи мені ліву щиколотку, — сказав він з уже знайомою їй прохолодою, так, щоб ніхто більше не почув.

Від самого його тону Аліса воліла впасти на землю й укритися щільним мохом. Вона брехала, тепер він це знає, тому має всі підстави припинити з нею спілкуватися та здати її своєму дядькові. То заради чого це все було?

Не почувши відповіді, Нейт дістав з поясу свій ніж. Аліса боялася думати, що він збирався ним зробити. Однак йому просто була потрібна річ, здатна легко нагріватися. Засунувши лезо в полум’я, він розігрів його майже до червоного, а тоді повернувся до неї, спиною до натовпу, і виставив ніж вперед.

— Візьми.

Що він?.. Ні. Ну навіщо?

— Не треба, — пробелькотіла Аліса. — Ти вже знаєш, що побачиш.

— Я не хочу вчиняти скандал. Будь ласка, просто візьми ніж.

Їй хотілося кричати, хотілося битися головою об шаршаве дерево, хотілося рвати пожовклу траву під ногами, але натомість вона просто затиснута гаряче лезо між своїми пальцях. Жодного натяку на опік. Переконавшись у здогадці, Нейт глибоко вдихнув і повернув ніж до піхов.

— А я підозрював, — промовив він так само тихо. — Хто ще міг би перетерпіти біль від капкану?

— То чому ж не спіймав мене?

З її голосу зник минулий жартівливий пафос, як і з його.

— Через куртку. Подумав, що ти її б не нагріла.

Почуте її розважило та пригнітило водночас. Така дрібниця, а так багато важила. Доволі тривала тиша дала Алісі надію, що Нейт сприйняв інформацію спокійно, але тоді він приклав долоню до чола, спершись ліктем у ногу, і важко видихнув. Він навіть не дивився їй в очі, натомість вглядаючись у чорну землю. Аліса вже намагалася підібрати слова для виправдання, коли Нейт розігнувся й сказав: